Доктор історичних наук серебряков михайло васильович

(1879-1959)

Народився в с. Тростянці в родині інженера, Батько був на той час директором цукрового заводу, який належав Кенігу. З дитинства бачив тяжку працю робітників і селян, злиденність життя простого люду . Це справило вплив на світогляд молодого юнака і визначило його життєву дорогу. Він стає учасником революційного руху, веде антиурядову агітацію. Був одним із організаторів першотравневої політичної демонстрації робітників весною 1902 р. у місті Ростові-на-Дону. Потім арешт і заслання до Східного Сибіру, а звідти через рік втеча за кордон. З 1904 р. стає членом РСДРП(б), веде нелегальну роботу на батьківщині. По­ряд із цим закінчує юридичний факультет Петер­бурзького університету (1906-1910 рр.). Активний учасник Великої Жовтневої соціалістичної революції, працює у Петроградському комісаріаті продовольства,

544

політвідділі Балтійського флоту. Після закінчення грома­дянської війни пов’язує своє життя з науковою і вик­ладацькою діяльністю. З 1921 р. працює професором Петроградського університету та його ректором в 1927- 1930 рр. Займав посаду директора інституту історії мистецтв, Всеросійської академії мистецтвознавства, інституту економіки, філософії і права АН СРСР (1930-1940 рр.). Перу вченого належить майже 40 наукових праць. Головна тема наукового дослідження - це історія марксистської філософії та вивчення життя і діяльності Фрідріха Енгельса.

Михайло Васильович - доктор історичних наук, нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та багатьма медалями.

Михайло хвильовий - талант, що прагнув до зірок

Твій не згаса вогонь у наших грудях

І голос долинає теплий твій,

Не раз, не два згадають рідні люди

Ім’я твоє - Микола Хвильовий.

Олекса Ющенко

Час оновлення нашої держави повертає незаслужено забуті імена. Серед них і Микола Хвильовий: наш земляк, поет, прозаїк, людина високої віри і культури. Був час, коли читати твори нашого земляка забороняли, а під час викладання історії навіть вживали такий термін у негативному плані, як “хвильовизм”. І ось часи змі­нилися. Визнано всіма, що Хвильовий - один із провідних письменників України довоєнного періоду.

“Я ... романтик!" Саме так охрестив себе у творчості Микола Хвильовий, основоположник нової української прози.

545

Він був одним із фундаторів новітньої української літератури і, зокрема, її прози, активним організатором літературного процесу в Україні.

Микола Григорович Фітільов (Хвильовий) народився 13 грудня 1893 року в Тростянці у квартирі, що зна­ходилась у приміщенні двокласного училища (нині - Тростянецька загальноосвітня школа № 1).

Його батько, Григорій Олексійович Фітільов, родом із Куп’янська. Закінчивши учительську семінарію у Волчанську, був направлений у Тростянець завідуючим двокласним училищем. Мати, Єлизавета Іванівна, теж тут учителювала. Микола народився у маленькій кімнатці на другому поверсі приміщення. У своїх спогадах він пише, що його кімната виходила вікнами у двір. У бать­ків було п’ятеро дітей. Менший брат Олекса пішов добровольцем у Червону армію ще на початку революції і загинув на фронтах громадянської війни. Важке

546

дитинство мимоволі спонукало тулитися до бідних, кривджених, спраглих на торжество, справедливості. Лишився разом із братом Олександром і трьома сестрами при матері Єлизаветі Тарасенко.

Після одинадцяти років спільного життя батьки розлучилися. Від батька Микола взяв гарячий потяг до мандрів та полювання, а від матері - любов до знань, зокрема до літератури. Шевченко, і Гоголь були його улюбленими письменниками. Після розлучення мати вчителювала в с. Дем’янівці Ямпільського району. Там Микола познайомився з молодою вчителькою Катериною. Вони одружилися і своїй доньці дали ім’я Іраїда. Громадянська війна розлучила їх. Другою дружиною письменника стала Юлія Григорівна Уманцева, а її донька Люба стала названою дочкою пись­менника. Була вона йому як рідна.

Втупивши до Охтирської гімназії, Микола стає активним членом українського революційного гуртка, зближується з представниками партії українських соціал-революціонерів, за що і був із гімназії виключений. Та займався самоосвітою, і трохи пізніше складає в Богодухові екстерном екзамени й одержує гімназійний диплом.

Характерна деталь: під час революції він вішає на груди два банти - червоний і жовто-блакитний. Більшовики виступали за самовизначення націй, і в 1919 році він став членом їхньої партії. На адресу "трійки” по чистці в партії в 1924 році писав: “У всякому разі я з більшою впевненістю називаю себе комунаром, ніж комуністом”.

Говорячи про Хвильового, треба уточнити: до середини 1921 року такого прізвища ніхто не знав. Навесні того ж року до Харкова прибув керівник позашкільної мережі народної освіти Богодухівського повіту Микола Фітільов. Не за настановами освітянськими

547

прибув, а спробувати себе в літературі, привіз цілі стоси аркушів, списаних поетичними рядками. І вже влітку 1921 року окремою книгою вийшла поема моло­дого автора “В електричний вік”. На ній і з’явилося вперше прізвище Миколи Хвильового.

Слідом за згаданою поемою, в тому ж 1921 році, побачила світ і книга віршів Миколи Хвильового “Молодість”, а вже наступного - ще одна, "Досвітні симфонії".

Заявивши про себе як про блискучого поета-новатора, Микола Хвильовий не забарився виявити себе і в прозі. 1923 року з’являється його перша прозова книга “Сині етюди". Вона викликала гострий інтерес громадськості. Найстаріший тодішній український письменник М. Могилянський узагальнив оцінку критиків: “Один із найталановитіших пролетарських поетів М. Хвильовий явився зараз новатором в галузі прози у своїх свіжих і сильних “синіх” етюдах”.

Коли вийшла друга книга, стало очевидним: такої оригінальної особистості молода українська література ще не знала., Ніхто не заперечив, коли на початку 1926 року авторитетний критик і літературознавець О. Білецький назвав автора лише двох оповідань “основоположником справжньої нової української прози”.

На початку 1925 року Микола Хвильовий започат­ковує велику літературну дискусію - публічну боротьбу з примітивізмом у молодій літературі, водночас виношує задум створити організацію справжніх талановитих письменників, яка б змогла відродити українську літературу.

Твори Миколи Хвильового - вершина досягнення української літератури 20-х років минулого століття. Його лідерство в літературі визнавали поет Павло Тичина, драматург Микола Куліш, режисер Лесь Курбас,

548

кіномитець Олександр Довженко. У колективному пролозі до одинадцятої книги "Літературного ярмарку" (1929р.) Юрій Яновський, Володимир Сосюра підкрес­лювали. що саме Микола Хвильовий, а не хто інший, привів до української революційної прози майже двадцять сучасних письменників.

Критик В. Коряк дав влучну характеристику пись­меннику: “Істинно Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хвороб­ливо уразливий і гордий, недоторканий і суворий, а ча­сом - ніжний і сором’язливий, химерний характерник, залюблений у слово, у форму мрійник...”

Але були і інші характеристики. Ось уривок із листа Сталіна Кагановичу та іншим членам ПБ ЦККП (б): '“... Вимоги Хвильового “негативної дерусифікації пролетаріату" на Україні, його думка про те, що від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати, його заява про те, що “ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва...” його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики - все це ... звучить тепер більш, ніж дивно”. Цей лист започаткував цькування письменника.

Незабаром і літературна робота письменника загальмувалася, бо саме приборкувалося українське село, починався голодомор. На вулицях Харкова з'явилися трупи померлих від голоду. Хто цікавився цим питанням, тих негайно оголошували прихованими контрреволюціонерами, “націоналістами з партійними квитками в кишені”. Та Хвильовий і тут залишився вірним собі. Аби з'ясувати становище на селі, виїхав на Полтавщину. Переконався: голод цей штучний. Мозок відмовлявся це сприймати.

549

Повернувся до Харкова, і ще більший тягар звалився на серце: дізнався про арешт його найближчого друга, поета і прозаїка Михайла Ялового, і що М. Скрипника, активного діяча українізації, усунуто з посади наркома освіти. Хвильовий не витримав. 13 травня 1933 року, в себе на квартирі, запросивши в гості найближчих друзів, вийшов у сусідню кімнату і пустив собі кулю у скроню...

У 1993 році у Тростянецькому районі відбулося святкування 100-ліття від дня народження М. Хвильового. До загальноосвітньої школи №1 м. Тростянця завітали: літератор, директор видавництва “Смолоскип" із Балтимора (США) Осип Зінкевич, київські літератори Олекса Ющенко і Олександр Шугай, сумські - Павло Охріменко, Микола Гриценко.

Під звуки урочистої музики була відрита мемо­ріальна дошка. У 2003 році у школі створена літературна вітальня, .в якій значне місце відведено творчості Миколи Хвильового.

550