Анатомічні особливості кровоносної системи риб

У костистих і хрящових риб серце має послідовно сполучені камери – передсердя і шлуночок. із венозної сторони перед серцем знаходиться розширена камера – венозний синус, що допомагає підтримувати безупинний приток крові до серця, крім того, у костистих риб із артеріального боку до серця безпосередньо примикає стовщена м'язова частина черевної аорти – артеріальна цибулина.

У хрящових риб є подібна стовщена ділянка – артеріальний конус, який розвився із серцевого м'яза. Артеріальний конус має клапани, що перешкоджають зворотному руху крові до шлуночку. Це особливо важливо, тому що серце хрящових розташоване в жорсткій камері, в якій може створюватися негативний тиск, що сприяє напрузі передсердя в результаті «всмоктування» крові із об'ємного венозного синуса. Під час скорочення шлуночка тиск крові у ньому наростає і цей тиск передається до артеріального конусу. Коли шлуночок розслаблюється, зворотному руху крові із конуса перешкоджають клапани і тому високий тиск у конусі зберігається і після того як шлуночок починає розслаблюватися.

У хрящових під час скорочення шлуночка серце зменшується у об'ємі і, оскільки воно міститься в жорсткій камері, у ній створюється негативний тиск. У акули під час систоли тиск у шлуночку піднімається вище 30 мм рт. ст. (4,0 кПа), а негативний тиск, що розвивається при цьому, у передсерді і у венозному синусі може доходити до – 4 мм рт. ст. ( 0,6 кПа). Якби великий синус і суміжні вени не могли забезпечити рівного за об'ємом притоку крові у передсердя при скороченні шлуночка, то негативний тиск тільки перешкоджав би скороченню. Проте за наявності притоку крові негативний тиск не стає надмірним і просто слугує для наповнення передсердя. Коли після цього передсердя скорочується, уже розслаблений шлуночок починає наповнюватися кров'ю із передсердя, тому що зворотному токові крові до синуса перешкоджають клапани.

Головне еволюційне придбання дводишних риб є те, що в доповненні до зябер вони мають ще і легені. Зябра частково одержують кров, що вже пройшла через легені. Якби зябра були такими ж, як у звичайних риб, то це приводило би до того, що дводишні риби, знаходячись у бідній киснем воді, віддавали б його із крові у воду, яка омиває зябра. Проте у дводишних риб, зябра піддалися дегенерації і деякі із зябрових дуг пропускають прямий наскрізний тік крові. Крім того, серце дводишних риб у передсерді і шлуночку має перетинку, що розділяє кров, яка збирається у венозний синус від крові, що надходить із легень. Кров у них змішується тільки в артеріальному конусі.

Мал. 9.1. Будова кровоносної системи риби:

1 – венозний синус; 2 – передсердя; 3 – шлуночок; 4 – черевна аорта; 5 – приносні зяброві артерії; 6 – виносні зяброві артерії; 7 – спинна аорта; 8 — порожнинна артерія; 9 — сонна артерія; 10 – підключична артерія; 11 – кишкова артерія; 12 – сегментарні артерії; 13 – артерія хвостового плавця; 14 – вена хвостового плавця; 15 – хвостова вена; 16 – ворітна вена нирок; 17– кюв’єрова протока

Кровоносна система риб замкнена також як і у інших хребетних тварин. Кров, що нагнітається серцем, проходить зябровими капілярами, збагачується киснем і розноситься до різних органів і тканин.

Кров із серця переходить до аорти. Від черевної аорти відгалужуються зяброві артерії, що несуть кров до зябер. Як правило, є п'ять пар таких артерій. Зяброві артерії галузяться у зябрах на капіляри. Останні знову з'єднуються, створюючи виносні артерії. Вони об'єднуються потім у дві парні кровоносні судини, що проходять уздовж тіла риби. Це – два корені аорти, від яких відходять краніально обидві внутрішні сонні артерії, а також каудально непарна спинна аорта. Перша пара виносних артерій дає відгалуження до голови, створюючи парні зовнішні сонні артерії. М'яз серця постачається власною судинною гілкою, що утворюється завдяки відгалуженню від виносних артерій (мал. 9.1).

У дводишних риб обидві пари легеневих артерій є гілками останньої пари виносних артерій, розташованих найбільш каудально. Легеневі артерії несуть кров до легень, із яких вона повертається через легеневі вени до серцевого синусу.

Головними шляхами, котрими кров, пройшовши через тіло, повертається до серця, є парні передні і задні кардинальні вени. Перші несуть кров із області голови. У цьому приймають участь і дві яремні вени. із хвостової області відходить власне хвостова вена, вона галузиться на дві гілки, що йдуть до нирок, створюючи v. renalis advehentes. Останні галузяться в нирках на капіляри, із яких кров відтікає по v. renalis revehentes; далі кров, що тече із нирок, переходить в задні кардинальні вени, які впадають у кюв’єрову протоку.

З кишкового тракту кров по ворітній вені йде до печінки, де судини ще раз розпадаються на мережу капілярів. із капілярної системи печінки кров попадає у дві печінкові вени, які відкриваються потім у кюв’єрову протоку, куди відкриваються також парні черевні вени, що проходять у вентральній бічній стінці тіла риби.

Отже, кюв’єрова протока сприймає кров із передніх і задніх кардинальних вен, обох черевних вен і, нарешті, із обох печінкових вен.

У хрящових риб, переважно у акул, багато вен розширюються у великі синуси. Печінкові вени, серцева вена і кюв’єрова протока у них дуже широкі. Крім того, є значні бічні вени, які по обидва боки проходять під шкірою або в стінці тіла із зовнішнього боку від очеревини і вливають кров у кюв’єрову протоку або прямо у синус.

У дводишних замість двох кардинальних вен є одна непарна задня порожниста вена, яка йде безпосередньо до венозного синусу, а також одна непарна черевна вена, яка переходить у кюв’єрову протоку.