§ 3. Координація правоохоронної діяльності

Одним із головних факторів об'єднання зусиль правоохорон­них органів, протидії злочинності є координація взаємодії правог охоронних органів. Саме за її допомогою певні соціальні відхи­лення, злочинність може й має бути поставлена під державний контроль.

Координація правоохоронної діяльності — це одна з управлінсь­ких функцій, що об'єднує й систематизує зусилля правоохорон­них органів для досягнення загальної соціально бажаної мети.

Координацію діяльності правоохоронних та інших державних і недержавних органів по боротьбі зі злочинністю в структурно-функ-

Глава 3. Державна політика в сфері правоохорони

53

ціональному й функціонально-рольовому значенні можна визна­чити як спеціальну систему теоретико-методологічних і праксеоло-гічних засад інтерпретації методів і методик упорядкування та взає­моузгодження організаційно-управлінської діяльності правоохо­ронних та інших державних і недержавних органів і організацій з метою створення ефективної організаційно-управлінської та пра­вової системи перманентного контролю за криміногенними про­цесами в суспільстві та превентивної протидії злочинності.

До основних складників координації управління правоохорон­ними органами можна віднести такі форми координації: спільні засідання колегій, оперативні наради; обмін інформацією, спільні виїзди в регіони (області, райони) для надання допомоги; створен­ня спільних слідчо-оперативних груп; запровадження й викорис­тання єдиних банків даних; взаємне використання можливостей підготовки кадрів; проведення спільних семінарів, конференцій; розробку й здійснення спеціальних операцій; видання методичних рекомендацій та інших організаційно-розпорядчих документів щодо здійснення боротьби зі злочинністю.

Характерною особливістю координації управління правоохо­ронними органами є те, що під час її здійснення формують конк­ретні цілі, коригуючі чи підтримуючі внутрішні та зовнішні факто­ри впливу щодо забезпечення узгоджувальних дій правоохорон­них органів по боротьбі зі злочинністю, створюють ситуацію, за якої досить часто потрібно самостійно приймати оперативні рі­шення. Координацію визначають як необхідний складник усіх про­цесів управління, що охоплює значний спектр діяльності щодо реа­лізації цілей управління. За характером координація має бути са­мостійним засобом організації управління та застосовуватися для забезпечення узгодження функціонування автономних підрозділів різних правоохоронних органів, що мають спільну мету.

Координація, як і будь-яка функція й форма управління, має відносну самостійність у своєму розвитку й тому може виперед­жувати зростаючі вимоги або відставати від них. Настав час коор­динаційного управління, яке повинно спиратися на самостійність і відповідальність органів управління правоохоронними органами, здатних гнучко реагувати на зміни оперативної обстановки в сфері боротьби зі злочинністю та забезпечувати високий кінцевий ре­зультат за рахунок цілеспрямованої орієнтації кожного підрозділу

54 ___________Розділ І, Загальні положення про судову... діяльність

правоохоронного органу на частку максимального позитивного внеску до загального результату. Проте це не означає, що потрібно відмовитися від інших функцій і форм управління. Необхідно більш тонко й диференційовано застосовувати їх залежно від рівня складності системи правоохоронного органу, що здійснює управл­іння або яким управляють, та співвідношення стимулюючих впливів управлінського механізму з обов'язковим урахуванням характеру відносин між учасниками управління шляхом поєднан­ня зусиль по боротьбі зі злочинністю в процесі розв'язання карди­нальних завдань.

Великого значення набуває також розробка координаційних процедур у зв'язку з динамікою розвитку координації під час ви­конання тих чи інших завдань, функцій, що надалі дозволить виз­начити першочергові дії і зміст тактичних операцій при докумен­туванні та розслідуванні злочинів. Крім того, своєчасне норматив­не забезпечення процедур координації сприятиме посиленню відповідальності керівників координуючих органів і виконавців за досягнення кінцевої мети. Особливо важливе значення має про­цедурне забезпечення не тільки на першочерговому етапі органі­зації виявлення злочинів, які вчиняють організовані групи, але й під час проведення тактичних операцій, які забезпечують розв'я­зання значної кількості завдань, що потрібно вирішити в процесі боротьби зі злочинністю.

Враховуючи транснаціональний характер злочинності, значну роль у координації дій правоохоронних органів будь-якої країни мають відіграти відповідні міжнародні угоди. Прикладом розв'я­зання зазначеної проблеми може бути дотримання «десяти основ­них принципів», ухвалених «великою сімкою», щодо вдосконален­ня міжнародного співробітництва в сфері боротьби з фінансовими злочинами й іншими порушеннями законодавства та угоди, в основу яких покладено Конвенцію про відмивання, пошук, арешт і конфі­скацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Більш предметно правоохоронні органи співпрацюють тоді, коли між собою вступа­ють у міжнародні відносини на основі рішень, прийнятих на урядо­вому або міжвідомчому рівні. В той же час, аналізуючи вказані правові акти, слід зазначити, що склалася така практика, коли уго­ди в більшості випадків розробляють центральні органи влади й управління, а самі правоохоронні органи — учасники й виконавці