ЕКОНОМІКО ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Виконав: студент групи К36-11

Єфанова Олександра

Перевірила: Прилипко О.В.

Дата:

Запоріжжя 2011

Тема 1. Історія розвитку екології

1)Виникнення, історія та етапи розвитку екології як науки.

Перше визначеня екології як науки дав Ернест Геккель у 1866р. За Геккелем, Екологія-це наука, що вивчає взаємостосунки між живими організмами і середовищем.

Перший Етап. Відображає примітивні знання, що накопичувалися людьми, зокрема первісними, в процесі тісного спілкування з природою та ведення натурального господарства. Розпочався за багато століть до нової ери і завершився в перші століття до нової ери.

Другий Етап. Накопичення фактичного матеріалу, але вже античними вченими, середньовічний застій. Період:I–III ст. до н.е. — XIV ст. н.е.

Третій етап. Продовження збору і перші спроби систематизації колосального фактичного матеріалу, накопиченого з початком великих географічних відкриттів і колонізацією нових країн — в епоху Відродження. Період: з IV по XVIII століття включно. Опис і систематизація колосального фактичного матеріалу після середньовічного застою — почався з великими географічними відкриттями XIV і XVI століть і колонізацією нових країн — з епохою Відродження.

Четвертий етап. Період: кінець XVIII — початок XIX століття. Цей етап пов'язаний з великими ботаніко-географічними дослідженнями, що сприяли подальшому розвитку екологічного мислення. На початку XIX ст. виділяються в самостійні галузі екологія рослин і екологія тварин. Вчені цього часу аналізували закономірності організмів і середовища, взаємовідносини між організмами, призвичаюваність і пристосованність.

П'ятий етап. Cтановлення еволюційної екології, поглиблення екологічних досліджень, початок вивчення взаємозв'язків. Період: з початку XIX століття до другої половини (1866 р.) XIX століття.

Шостий етап. Визначення поняття «екологія», домінування досліджень аутекологічного напрямку — вивчення природних сукупностей видів, які безперервно перебудовуються стосовно до зміни факторів середовища, тобто факторіальної аутекології. М. С. Гіляров називав цей етап часом факторіального редукціонізму. Період: з другої половини (1866 р.) XIX до середини (1936 р.) XX століття.

Сьомий етап. Відображає новий — системний підхід до досліджень природних систем, формування загальної екології, як самостійної фундаментальної біологічної науки, домінування синекологічного напрямку — вивчення процесів матеріально-енергетичного обміну, розвиток кількісних методів та математичного моделювання. Період: 40-70 рр. XX століття. Специфіка цього етапу — думка про примат конкурентних відносин в біоценозах і приниження значущості еволюційних факторів, панування парадигми дискретності.

Восьмий етап. «Екологізація» науки; становлення екологічних наук, що враховують діяльність людини, тобто соціальної та політичної спрямованості. Зростання інтересу до вивчення популяцій (демекологія), динаміки формування біогеоценозів в зв'язку з антропогенними порушеннями. Велика увага приділяється стаціонарним дослідженням. Основна методологія — системний аналіз. Один з головних напрямків — тривалий екологічний моніторинг різних рівнів (наземний, регіональний, глобальний і др.). Період: з 80-х років XX століття по теперішній час. Специфіка — відмова від примату конкурентних взаємовідносин в ценозі; в фітоценології зміна парадигми дискретності на парадигму континуальності; розвиток методів і теорії екологічного моніторинга.