§ 1. Спрямованість і ефективність

судової та правоохоронної діяльності ■ -=

Спрямованість юридичної діяльності межує з поняттям «уп­равління» або «керівництво» соціальними процесами, діяльністю державних органів, які є предметом адміністративного права¹. У цьому курсі проаналізовано лише найважливіші елементи струк­тури судової та правоохоронної діяльності, які характеризують саме спрямованість на охорону й захист конституційних ціннос­тей української держави та суспільства, й у зв'язку з цим її визна­ють ефективною.

У правоохоронній і судовій діяльності реалізують охоронну функцію Української держави як публічної інституції, що є ваго­мим фактором формування ідеології українського державотворен­ня й суспільної моралі, соціальних уявлень про справедливість і ефективність конституційного порядку.

Як свідчить історичний досвід, викривлення цієї функції, підпо­рядкування судів і правоохоронних органів лише політичним інте­ресам державного керівництва є небезпечною справою. За допомо­гою органів Народного комісаріату внутрішніх справ — Міністер­ства державної безпеки СРСР в Україні проводили небезпечну антинародну діяльність, яку з історико-правового погляду не мож­на визнати правоохоронною. Спеціальне дослідження, проведене Верховним Судом України, свідчить, що масовим репресіям за роки радянської влади було піддано майже всі прошарки суспільства².

¹ Див.: Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - С 6-48.

² Див.: Реабілітація репресованих. Законодавство та судова практика / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком, 1997. - С 5.

46____________Розділ І. Загальні положення про судову... діяльність

Тоталітарна система охорони соціальних відносин, через яку здій­снювали виключно примусовий вплив на поведінку людини, була притаманна певному часу історії країни. До того ж державні органи культивували нічим не обмежену заборонну правоохоронну діяльність. Демократична система регулювання соціальних відно­син, якої вимагає сучасність, на відміну від попередніх років, коли діяв принцип абсолютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на поведінку людини.

В Українській державі поступово утверджується новий прин­цип формування взаємовідносин між людиною і державою — доз­волено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом ґрунтується на засадах, відповідно до яких нікого не можна примусити робити те, що не передбачено законодавством. А органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень і в спосіб, які передбачено Кон­ституцією та законами України. У сфері кримінального процесу діє принцип «дозволено лише те, що передбачено Законом, інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадо­вих осіб, які ведуть процес»¹.

Спрямованість діяльності судових і правоохоронних органів трансформується в її завдання. Правбвий зміст завдань стабілі­зує, впорядковує її. Є п'ять базисних завдань, що характеризують спрямованість і ефективність діяльності правоохоронних органів:

1) збереження (охорона) наявного конституційного ладу;

2) захист конституційних прав і свобод громадян;

3) захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника;

4) цілеспрямований розвиток системи судової та правоохорон­ної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних і якісних показ­ників;

5) боротьба зі злочинністю.

За часів СРСР найважливішим завданням був, переважно, лише один із її складників (важливий, проте не основний і тому гіперт-рофований) — боротьба зі злочинністю. Зосередження діяльності правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім правильним. Боротьба зі злочинністю є, безпереч-

¹ Михеєнко М. М., Молдован В. В., Шибіко В. П. Кримінально-процесу­альне право. — К., 1997. — С. 7.