Глава 3. Державна політика в сфері правоохорони

47

но, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю» правоохоронним органам при­писано «вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій і банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транс­порті головними напрямами діяльності»¹. Разом з тим слід заува­жити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому його можна трактувати і як гасло (ідею, тезу), яке використовують у політичних або відомчих цілях.

Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах мож­ливе й посилення охорони правопорядку, й фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури, й бюрократизація подат­кових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, можливо, й звуження захисту прав людини.

У сучасних умовах правоохоронну діяльність дедалі більше за­стосовують як засіб управління та контролю за соціальними проце­сами, розвитком господарської діяльності, за соціальною сферою. Поступово розширюється вплив органів прокуратури, юридичної практики на банківсько-фінансову сферу, на стан різних галузей народного господарства, зокрема на паливно-енергетичний комп­лекс, транспортні перевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами, в статутному фонді яких є частка державних коштів. При цьому застосовують ефективну протидію соціальним відхиленням і правопорушенням. Зміст впли­ву правоохорони має за мету лише доповнити економічні, фінан­сові та технічні рішення, які приймають у процесі соціального уп­равління, але не замінити їх. Вплив правоохоронних органів має до того ж запобіжне призначення.

Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо розв'язання однієї з ключових проблем економіки — захист вітчизняного товарови­робника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забез­печують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та майже всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.

¹ Див. також: Преступность в Украине // Бюлетень законодавства і юри­дичної практики України. — 1994. — № 2.

48

Розділ І. Загальні положення про судову, .діяльність

Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно з яким пра­вові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обме­ження цих явищ.

Правоохоронна діяльність — важливий складник внутрішньої політики, що здійснюється в державі. Вона є одним із продуктів внутрішньої політики держави, загальні засади якої визначає Вер­ховна Рада України. На сучасному етапі правоохоронна діяльність закономірно забезпечує українське державотворення¹. Ідеологія державотворення вимагає організації оптимального управлінсь­кого процесу з питань внутрішньої політики, неупередженого про­вадження в господарських, адміністративних, кримінальних і ци­вільних справах, забезпечення прав і свобод людини й громадя­нина, взаємної відповідальності державних органів і посадових осіб, підкорення законові всіх державних органів і службових осіб.

Отже, правоохоронна діяльність має протидіяти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати насиченість кон­фліктних проявів.

Завданням судової діяльності є забезпечення захисту гаранто­ваних Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина; прав і законних інтересів юридичних осіб; інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону «Про судоустрій України»). Свої завдання суд виконує під час здійснення правосуддя — роз­гляду і вирішення конкретних судових справ.

Ефективність правового захисту залежить від здійснення органі­заційно-управлінської функції. Кожний напрям діяльності судів і правоохоронних органів має свою управлінську специфіку. На су­дові інстанції як на державні установи покладено й організаційно-управлінську функцію. Питання розгляду судових справ, виконан­ня судових рішень, ведення діловодства та судової статистики, уза­гальнення судової практики, надання правової допомоги відповідно до міжнародних договорів, розгляд звернень громадян пов'язані з організацією судової діяльності. Слід зазначити, що її матеріаль-

¹ Див.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Генеза, 1996. — С. 590, 604, 617—619; Ідеологія державотворення в Україні: історія і су­часність // Матеріали науково-практичної конференції 22—23 листопада 1996 року. - К., 1997. - .. _h, ■■