3. «Український інтегральний націоналізм»

Філософія націоналізму Дмитра Донцова

Виникнення ідеології «інтегрального націоналізму» є крайнім проявом боротьби, що свідчить про розчарування у демократичних методах . Дмитро Донцов, емігрант з Східної України, колишній соціаліст, вважав, що соціалізм і демократія дискредитували себе партійними розбіжностями, відсутністю єдності ідей і дій( особливо критикувалася діяльність Центральної Ради і Директорії). Донцов і націоналісти вважали що саме сильні, мужні, фанатично віддані ідеї сильної держави «провідники», національна еліта повинна своїм прикладом, боротьбою повести за собою народ. У книгах «Націоналізм», «Дух сивої давнини», інших роботах Д.Донцов викладає своєрідну філософію націоналізму:

• особливою цінністю є нація, тому немає вищої мети, ніж досягнення державної незалежності;

• вона досягається лише у боротьбі з іншими народами, «ворогами», тому що конфлікти війни неминучі, бо «біологічні види повинні боротися за виживання»;

• з цього витікає, що мета виправдовує засоби, воля тяжіє над здоровим глуздом, а інтереси нації вище за інтереси окремої людини.

Донцов вважав, що тільки сильна Націоналістична партія є єдиним оганізмом, що згуртує народ.

Уявлення націоналістів про майбутню державу

Ні Д.Донцов, ні інші ідеологи не мали чіткого уявлення про майбутню українську державу. З розрізнених тез можна дізнатися про створення на перших початках сильної диктатури, а згодом очолить державу вождь – лідер з необмеженою владою. Йому допомагатимуть у керівництві «кращі люди – борці»( українська еліта), що матимуть широкі права і повноваження ізолювати ворогів нації, контролювати кожну соціальну групу, місто, село установу, втручатися у справи будь якої сім’ї. Партійний і класовий розподіл відкидався. Економіка держави бачилася як сполучення націоналізованої(державної), приватної та кооперативної власності.

Різність поглядів на «інтегральний націоналізм»

В ідеології націоналізму були й елементи шовінізму. Історик О.Субтельний відмічає: «Очевидно, що інтегральний націоналізм ніс у собі елементи фашизму і тоталітаризму. Подібні тенденції у 1920 роки мали широке розповсюдження у Європі». Однак історик відмічає й різницю: інтегральний націоналізм, що виник у аграрних державах Східної Європи ближче до праворадикальних рухів, таких як «Залізна гвардія» у Румунії, «Усташі» у Хорватії, «Стріла та хрест» у Угорщині. Йому не була властива мета світових завоювань, а лише звільнення української нації від гніту. Але деякі політичні діячі України бачили й величезну небезпеку в українському націоналізмові. Так Є.Стахів вважав «донцовщину» –«нещастям України», «виразником тоталітаризму, монопартійності», звинувачував у виданні книг Мусолліні, Франко і Гітлера, але відмічав, що до 1941 року іншого виходу не було.

У 1938 році гостро критично писав про вождів ОУН В.Винниченко: «Якби ці…люди захопили владу…, з якою немилосердністю вони б забороняли, карали б зрадників…». В. Липинський в «Листах до братів хліборобів» засуджував націоналізм Донцова і доводив рівність прав усіх націй в майбутній Україні, виступав за свободу людини, релігійних вірувань. Але у його роботах те ж є думка, про панування в Україні «національної аристократії» на чолі з гетьманом, який, однак, обмежений у правах.