3. Наукові досягнення 20-х років

Всеукраїнська Академія Наук

Розруха у народному господарстві республі­ки, іноді незвичні реформи в організації виробництва і науки не загальмували наукову діяльність. Частина учених, не знаходячи застосування своїм талантам за кордоном, повернулися в Радянську Україну. Інша частина інтелігенції визнала радянську владу і почала сумлінно служити своєму народу. Навіть тоді, коли університети як традиційні наукові центри було ліквідовано, наука продовжувала розвиватися.

Найвищою науковою установою з 1921 року була Всеукраїнська Академія Наук, яку очолив відомий ботанік В.Липський. ВУАН мала 3 відділення: історико-філологічне, фізико-математичне, соціально-економічне, а також їй підпорядковувалось 40 науково-дослідних інститутів. Багато для розвитку ВУАН зробив віце-президент С.Єфремов.

Основні досягнення в науці

Поступово розширялися масштаби роботи у галузі суспільних наук.

Біолог В. Вернадський Історик Д.Яворницький і художник М.Самокиш Філолог С.Єфремов

Головою історичної секції став відомий історик Михайло Грушевський. Він був автором багатьох історичних статей, продовжував роботу над фундаментальними працями «Історія України - Руси» та «Історія української літератури», редагував журнал «Україна». У 1929 році за багатоплідну наукову М.Грушевський отримав почесне звання академіка АН СРСР.

Дійсним членом ВУАН з 1929 року стає й Дмитро Іванович Яворницький, що продовжував плідно вивчати середньовічну історію України, досліджувати козацтво. Заслуговує уваги його архівна, археологічна діяльність, невтомне збирання старожитностей, етнографічного матеріалу, дослідження в галузі українознавства. Він очолює Катеринославський (Дніпропетровський) історичний музей. Активно працювали тоді історики Д. Багалій, М. Василенко, М. Яворський, М. Петровський, літературознавці Є. Шабліовський, О. Білецький, економіст К. Воблий, демограф О. Корчак-Чепурківський, філософ Я.Голосовкер. Керівник історико-філологічного відділу Агатангел Кримський написав визначні праці – «Історія Персії та її літератури», «Історія Туреччини та її літератури». В цьому ж направленні працював і академік Сергій Єфремов, що у своїй спадщині залишив сотні досліджень з української літератури, керував академічними виданнями творів класиків української літератури в УСРР. Також він заснував Інститут української мови, що видав 49 словників.

Володимир Вернадський, ректор Таврійського університету в Сімферополі, організував лабораторію для вивчення ролі живих організмів і мінералогенезу, заснував Товариство з вивчення природних багатств Криму. З 1922 року – працює в Петрограді. Створює «Радієвий інститут», «Відділ живої речовини». Було засновано ряд технічних науко­вих інститутів, що безпосередньо обслуговували завдання індуст­рії. У республіці розгортали дослідницьку діяльність відомі наукові колективи, такі, наприклад, як математична школа Д. Граве, виникли нові наукові напрями. Зокрема, праці М. Крилова та його учня М. Боголюбова заклали основу нелінійної механіки, чим почато развиток нової галузі математики. Л.Писаржевський, В.Кістяківський зробили значний вклад у розвиток хімії.

Плідну роботу з теоретичної фізики проводили в Українському фізико-технічному інституті в Харкові, в якому деякий час працював Ігор Курчатов. Робота Лева Ландау в галузі кінетичної теорії плаз­ми, написана тут, стала фундаментальною у дослідженнях з термоядерного синтезу.

Багато інженерних вирішень подарував людству Юрій Конд­ратюк (справжнє прізвище О. Шаргей) — людина енциклопедич­них знань, талановитий винахідник. Уже в 20-х рр. його розробки з теорії ракетно-космічної техніки використовувалися спеціалістами вітчизняного ракетного двигунобудування поряд з працями К. Е. Ціолковського. А пізніше на її основі велася підго­товка космічних польотів у США.

Великий внесок у боротьбу з епідеміями зробили М. Гамалея, Д. Заболотний — вчені зі світовим ім'ям. Зміцнювали зв'язки з практикою охорони здоров'я клініцист-терапевт Ф. Яновський, засновник радянської терапевтичної школи М. Стражеско, відомий фізіолог В. Данилевський. Значних успіхів досягли учні і послідовники відомого російського вченого І. Павлова — вчені України О. Бо­гомолець, О. Палладін, В. Протопопов, Д. Воронцов.

Науковий потенціал республіки дедалі зростав . На 1928 рік у науково-дослідних установах працювало 3,7 тис. учених. А проте уже в 20-х рр. почалися перегини у науці, переслідування вчених, особливо дореволюційної генерації. Закривалися навчальні заклади гуманітарного напряму, де, мовляв, працювало надто багато буржуазних професорів. Увесь творчий процес у науці ставився під партійний і державний контроль.