Студенти-геологи 30-х років Студенти - заочники

3.Наука 30-х років

Досягнення технічних наук

Найвищою науковою установою була Академія Наук УРСР, яку з 1930 року очолив Олександр Богомолець. Їй підпорядковувалося 40 науково - дослідницьких інститутів. На 1940 pік у Академії Наук УРСР налічувалося 1069 науковців, у тому числі — 150 докторів і 456 кандидатів наук.

анатом Олександр Олександрович Богомолець біохімік Олександр Володимирович Палладін

Ефективно продовжували працювати вчені Українського фізико-технічного інституту у Хар­кові (серед них - І. Курчатов, Л.Ландау). Вони, у 1932 році, вперше в Радянському Союзі успішно провели штучне розщеплення атома літію. Вчений О. Бродський в Інституті фізич­ної хімії АН УРСР вперше в країні на лабораторних установках здобув важку воду. У 1932 році за ініціативою вченого Євгена Патона було засновано Інститут електрозварювання АН УСРР. Розроблено ефективний спосіб електрозварювання «під флюсом» що було новим словом у науці і техні­ці.

Інтенси­фікації доменного виробництва сприяли праці М. Луговцова, М. Доброхотова, І. Францевича. Видатний фізик Юрій Кондратюк проявив себе як послідовник ідей К.Ціолковського (теорія космічних польотів). За проектами Ю.Кондратюка в СРСР розпочато ракетобудування, а у США почалася підготовка космічного екіпажу для польоту на Місяць. М.Холодний, А. Сапєгін, В. Юр'єв та інші вчені плідно працювали в галузі генетики й селекції рослин і тварин, упровадження науково обґрунтованих сіво­змін. Всесвітньовідомими стали наукові праці видатного ученого-офтальмолога В. Філатова. Широке визнання одержали наукові дослідження О.Палладі­на( в галузі біохімії), В.Воронцова(в галузі фізіології), О.Богомольця ( в галузі паталогоанатомії), М. Стражеска(в галузі медицини).

фізик Юрій Васильович Кондратюк фізик Ігор Васильович Курчатов

Становище суспільних наук

Серйозні ускладнення виникали в галузі суспільних наук. Долаючи негативні явища та обмеження сталінської системи, історики, філологи, філософи – суспільно - знавці намагалися, навіть в таких умовах, проводити ретельні дослідження і писати об’єктивні праці. Голова історичної секції Михайло Грушевський ( з 1929 року - академік АН СРСР) видавав журнал «Україна». Писав історичні статті, багато років присвятив фундаментальним працям «Історія України - Русі» та «Історія української літератури». У 1936 році створено Інститут Історії України. Працювали К.Гуслистий, Ф.Лось, М.Супруненко. Вийшло 6 збірників «Нарисів історії України» .

Розвивалася археологія ( досліджували стародавню трипільської культуру, культуру скіфів, античних міст-держав). Досліджував українську давнину, зокрема – козаччину відомий історик Дмитро Яворницький. Він наполегливо збирав українські старожитності, очолив музей у Дніпропетровську.

історик Микола Іванович Супруненко історик Дмитро Іванович Яворницький

Історик з Галичини, палкий націонал-комуніст Матвій Яворський одним із перших став розробляти історію України з позицій марксизму. В своїх працях він приділяв увагу чисто українському комуністичному революційному руху, дрібнобуржуазним партіям, за що потім попав під гостру критику, як націоналіст. Агатангел Кримський, що пізніше став керівником історико-філологічного відділу, створює праці «Історія Персії та її літератури», «Історія Туреччини та її літератури». З 1939 року він працює у радянському Львові, налагоджує роботу наукових закладів. Але у кінці 30-х років науковці, що працювали в галузі суспільних наук, почали усе помітніше відходити від реального аналізу сус­пільних процесів, активніше спрямовували свої зусилля на ідеоло­гічне обґрунтування адміністративно-командної системи, звеличен­ня особи Й. Сталіна, що тією ж системою визначалося як прояв партійності і класовості в науці. Коло проблем і спрямування до­слідницької діяльності були визначені у сталінському «Короткому курсі історії ВКП(б)». Історико-партійна наука, займаючись аполо­гетикою історії партії, і сама поринала у стан кризи і справляла негативний вплив на стан інших суспільних наук. Адміністрування й репресивні заходи щодо вчених, які стали особливо помітними наприкінці 20-х pp., не могли не позначитися негативно на розвитку науки, на її зв'язках з практикою.