2. Перша Українська Радянська Конституція 1919 року

ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад і основні засади Конституції

З 6 по 10 березня 1919 року, у Харкові відбувся ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад

Були присутні 1719 делегатів, серед яких були більшовики, ліві есери, анархісти, соціал-демократи, «боротьбисти». З’їзд констатував, що в умовах громадянської війни та відкритої військової інтервенції країн Антанти проти радянської влади необхідно підкорити державне і господарче життя республіки вимогам збройної боротьби, перетворивши країну на єдиний військовий табір. Головна заслуга з’їзду – прийняття Конституції Радянської України. У Конституції:

• УСРР визнавалася як держава «диктатури пролетаріату та найбіднішого селянства»;

• Ставилося завдання переходу від капіталізму до соціалізму шляхом проведення соціалістичних реформ:

1. скасування приватної власності на всі засоби виробництва та знаряддя праці, на землю,

2. введення робітничого контролю на виробництві, та покращання становища робітників,

3. наділення селян землею;

• влада на території УСРР мала здійснюватися Радами робітничих та червоноармійських депутатів;

• найвища законодавча влада належала Всеукраїнському з’їзду Рад, а між з’їздами – Всеукраїнському центральному виконавчому комітету (ВУЦВК), виконавча влада - Раді народних комісарів(Раднаркому) та ЦВК.

Конституція виборчі права надавала робітникам (10 тисяч робітників – 1 представник у Радах) і селянам (ціла сільська волость те ж лише 1 представник, що було зумовлено небажанням впливу анархістів та есерів у Радах). Поміщики, буржуазія були позбавлені виборчих прав.

Раднарком і ВУЦВК

На з’їзді було обрано новий склад Раднаркому, який очолив Християн Раковський, та склад ВУЦВК (99 осіб).

Г. Петровський - голова ВУЦВК М. Подвойський - народний комісар з воєнних справ Орден Червоного Прапора

На чолі ВУЦВК став Григорій Іванович Петровський (харків’янин, з сім’ї шевця, довгий час працював токарем у Катеринославі, більшовик зі стажем, організатор катеринославського «Союзу боротьби» та Ради робітничих депутатів). На посаду народного комісара з військових і морських справ було призначено блискучого організатора Миколу Ілліча Подвойського (родом з Чернігівщини; відомого ініціатора символу Червоної Армії – п’ятикутної «марсової» зірки, та нагороди героям боїв – ордену Червоного Прапора).

4. Політико-економічний курс радянської влади у 1919 році «Воєнний комунізм»

Формування однопартійності у більшовицькому уряді

У березні 1919 року, ІІІ з’їзд КП(б)У в Харкові узяв курс на встановлення однопартійності в уряді та в управлінні. Було вирішено: задля врятування країни від безкінечних політико-ідеологічних дискусій, хаосу, не надавати в уряді, в Радах відповідальних посад представникам інших політичних партій та течій. Влада КП(б)У в республіці зміцнилася. З мілкобуржуазними партіями боролися шляхом відсторонення їх членів від влади, нещадної критики та дискредитації, арештів, та у разі гострих збройних конфліктів – розстрілів. Боротьбою з контрреволюцією займалася Всеукраїнська надзвичайна комісія(ВУНК) на чолі з латишем Мартином Лацісом. Українські чекісти також боролися з терористичними замахами, саботажем та диверсіями, що здійснювали білогвардійці . Так у Києві було викрито білогвардійський центр, що готував повстання та реставрацію монархічного устрою.

Погіршення економічної ситуації

Але економічна ситуація погіршувалася з кожним місяцем. У Радянській Росії обстановка була ще гіршою. Тому, ще наприкінці 1917 року група «лівих комуністів» у більшовицькій партії в Росії під керівництвом Миколи Бухаріна почали вимагати від уряду В.Леніна «експропріювати буржуазію до останньої нитки», щоб мати змогу замінити ринок і кредитно-фінансову систему роботою планових органів. Обговорювалися проекти ліквідації грошового обігу, керівництва розподілу вироблених товарів серед населення. Виправдання такої політики полягало у тому, що значна кількість підприємств, кинута господарями, зупинилася і потребувала допомоги держави. У зв’язку з нестабільною політичною, криміногенною ситуацією, змичка села і міста майже щезла . Селяни не наважувалися везти в місто продукти на ринок, вирощували недостатню для торгівлі кількість урожаю(позначилося й те що на Україні і в Білорусії селяни у 1917-1918 роках не раз підпадали під пограбування то німцями і австрійцями, то загонами Директорії і т.п.). Тому в містах стала відчуватися нестача харчів. У той же час в містах зростала спекуляція хлібом, який «мішечники» обмінювали на золото у голодних городян . Потребувала харчів й Червона армія, яка воювала з білими та інтервентами. Необхідна була й націоналізація приватних банків, що з 1917 року займалися спекуляціями харчів, захопленням складів, провокували зростання цін, об’явили фінансовий бойкот радянській владі, не виплачували заплату робітникам.

Крім того частина комуністів захопилася експериментом, бажанням швидше перейти до комуністичного розподілу благ. В.Ленін займав дещо обережнішу позицію, але з другої половини 1918 року - теж згодився з позицією «лівих комуністів». Тому в Росії з 1918 року вводиться політика т. зв. «воєнного комунізму». В Україні подібні заходи ввели у 1919 році. Політика «воєнного комунізму» Воєнний комунізм – це політико-економічні заходи радянської влади у 1918- 1921 роках, що були спрямовані на подолання економічної кризи та проблеми з харчуванням , та які спиралися на теоретичні уявлення про можливість швидкого введення комуністичних принципів виробництва та розподілу благ.

Основні заходи(див. таблицю):

Сфера	Заходи	Результати
Промисловість	З січня 1919 року розпочато націоналізацію усієї великої та середньої промисловості та більшої частини дрібних підприємств Здійснено одержавлення фінансів та транспорту Введення робітничого контролю на окремих підприємствах	За кілька місяців були одержавлені підприємства цукрової промисловості, усі великі шахти, металургійні й машинобудівні заводи під керівництвом спец. органу – Укрраднаргосп. Робітничий контроль не виправдав себе, тому що робітники здійснювали некомпетентне втручання у виробництво
Сільське господарство	У квітні 1919 року введено продовольчу розкладку(продрозверстку) за якою селяни повинні були здати державним органам частину урожаю(спочатку лише зерно, крім посівного фонду, хлібу для сімейного харчування та фуражу) за «твердими» цінами, але найчастіше – у обмін на промислові товари З 1920 року – була введена здача інших продуктів(напр.. овочей) Заборона приватної торгівлі продуктами Утворення перших колективних господарств на селі (радгоспів, комун, артілей) на добровільній основі	Вилучення продуктів у селян здійснювали продовольчі загони з робітників, на чолі з продкомісарами при допомозі комітетів незаможних селян(комнезамів). Виникли перші артілі та комуни по спільній обробці землі. Продовольча диктатура налагодила прямий продуктообмін між селом та містом, сприяла підтримці харчами армії, але призвела до згортання товарно-грошових відносин, крім того відштовхнула від радянської влади значну частину селянства, породила антирадянські виступи. У 1919 році державі потрібно було заготовити 139 млн.с/г продукції, заготовлено -14 млн. пудів(частина була відправлена голодуючій Росії на прохання В.Леніна)
Соціальна сфера	Введення загальної трудової повинності за принципом «хто не працює, той не їсть»; Запровадження трудової дисципліни на заводах і фабриках на основі законів воєнного часу; Планове забезпечення населення(карткова система), оплата за працю продуктами; Відміна оплати за користування транспортом та комунальними послугами.	Це призвело до тотальної несвободи людини. Комісія по трудовому дезертирству переслідувала непрацюючих, вводилися трудові книжки, де відмічено місця роботи та посади працюючого. Буржуазія та поміщики вимушені були йти на службу або емігрувати. Дехто переходив до білих.
Політична сфера	Обмеження , а згодом і заборона діяльності політичних партій, що не поділяли комуністичних поглядів 1 червня 1919 року – укладення воєнно-політичного і господарського союзу радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусі задля «боротьби з світовим імперіалізмом» та піднесення економіки	Поступове встановлення однопартійної системи Після укладення Воєнно-політичного союзу усі війська, фінанси, промисловість, залізниці тощо підлягали Російській федерації, але так званих федералістичних органів так і не було створено. Водночас червоні зміцнили свої збройні сили, які мали однакові, чітко скоординовані плани. Країни союзу допомагали одна одній долати розруху.

Політика «воєнного комунізму» допомогла радянській владі вистояти в сурових умовах громадянської війни та воєнної інтервенції, але її провідники зовсім не рахувалися з долями тисяч селян. Селяни відмовлялися сплачувати продрозкладку, ховали хліб, вбивали продкомісарів. Нарком продовольства УСРР А. Шліхтер писав: «…кожен пуд заготовленого хліба окроплено кров’ю…».

Отаман М. Григор’єв Отаман Д.Зелений( в центрі) і його ад’ютанти Отаман Струк з прибічниками