4. Збройна боротьба і криза оун

Терористична боротьба ОУН

Наприкінці 1929 року ОУН розпочала справжню війну проти польського режиму. У брошурі, виданій у Львові, говорилося про те, що у боротьбі «етики не існує», потрібен жорстокий терор: «Треба крові –дамо море крові». Узявши за приклад ірландську організацію «Шин Фейн», ОУН використовувала практику політичних вбивств, пожеж, диверсій. Головний провідник Юліан Головінський організовував напади на державні установи, пошти, банки, добуваючи гроші на боротьбу. Він також збирався використовувати для боротьби з Польщею газові атаки і бактеріологічну зброю, шляхом розповсюдження епідемій. Польська поліція розпочала негайні заходи проти небезпечної ОУН. З 1 липня по 29 листопада 1930 року уряд Польщі здійснив «пацифікацію» Східної Галичини. Загинув Ю.Головинський, було віддано під суд 1143 українці, ширилася польська колонізація. У відповідь лідери ОУН оголосили «перманентну революцію», (об’явили бойкот- не купувати польського тютюну й горілки) і розпочали індивідуальний терор, вбиваючи як високопоставлених польських урядовців, чиновників, так і тих українців, хто виступав за польсько-український компроміс. Вони приваблювали у свої ряди більше молодих відчайдушних юнаків, готових на усе заради ідеї.

Юліан Головінський Степан Бандера Микола Лебідь

Так у 1929 році в ОУН вступив Степан Андрійович Бандера, син священика, студент Львівської політехнічної школи. С.Бандера старався особистим прикладом показати яким повинен бути зразковий революціонер-бойовик : не палив, не вживав спиртного, займався спортом, багато читав. Але водночас він виступав за жорстокі і безкомпромісні дії, був учасником багатьох збройних заходів ОУН. Було здійснено близько 70 терористичних актів. Найгучнішими були :

• 1931 рік – вбивство Тадеуша Головка, що виступав з польсько-український компроміс, порозуміння;

• 1932 рік –вбивство Еміліана Чеховського – комісара польської поліції у Львові;

• 1933 рік – вбивство Олексія Майлова(СРСР)- співробітника радянського консульства у Польщі;

• 1934 рік – вбивство Івана Бабія - відомого українського письменника і педагога, директора Української гімназії у Львові (він не дозволяв оунівцям вести агітацію серед учнів; це безглузде вбивство викликало масові протести українців проти дій ОУН);

• 1934 рік – вбивство Броніслава Перацького – міністра внутрішніх справ( був приречений на смерть за «пацифікацію»1934 року).

Наслідки тероризму

Після вбивства Б. Перацького польська поліція здійснила масові арешти, схопила усе крайове керівництво ОУН у Галичині. Організаторів замаху – Степана Бандеру, Миколу Лебідя, та безпосередньо виконавця – Григорія Мацейка, після серії публічних процесів у Варшаві і у Львові кинули у тюрми з великими термінами ув’язнення. У 1935 році Ліга Націй оголосила Є.Коновальця та С.Бандеру «керівниками злочинної міжнародної терористичної організації».

Масові вбивства були засуджені самими українцями. Різко проти ОУН виступили батьки тих дітей, яких привабили у цю небезпечну організацію.

А. Шептицький – церковний і громадський діяч А Мельник – керівник ОУН з 1939 р.

Аморальними і жорстокими визнав їх дії митрополит Андрій Шептицький, засудили В.Винниченко, А.Левицький, Є.Петрушевич, П.Скоропадський, окремі молодіжні та культурні організації, партії УНДО ї КПЗУ. Навіть сам Є.Коновалець визнав «Ми взяли надто зависокий тон». Проти необдуманого терору виступили діячі ОУН Л.Ребет, М.Сціборський, Р.Сушко. Водночас намітилася криза в організації, що призведе до розколу. Галицьке крайове керівництво ОУН критикувало Є.Коновальця і усе керівництво за те, що вони живуть за кордоном у комфортних умовах і не ризикують життям, крім того - дуже консервативні. Молоді люди, що несли головний тягар боротьби прагнули до влади в організації.

Хоча ОУН і не вдалося проникнути на територію Радянської України, але уряд СРСР був заклопотаний зростанням впливу організації. Тому Й.Сталін віддав наказ організувати замах на Є.Коновальця.

Загибель Є.Коновальця і розкол ОУН

У 1937 році в ОУН з розвідувальною метою проник радянський агент П.Судоплатов. У 1938 році йому вдалося ліквідувати Є.Коновальця у Роттердамі(бомба була захована у коробці подарованих цукерок). Подробиці цього загадкового вбивства стали відомими лише у 90-х роках ХХ століття. Оунівці звинувачували один одного. Розпочалася боротьба за між окремими фракціями.

У 1939 році відбулася конференція ОУН у Римі. Керівником ОУН обрали полковника Андрія Атанасовича Мельника. Але оунівці у Галичині не визнали обрання А.Мельника, висуваючи на керівну посаду кандидатуру С.Бандери( той після початку ІІ Світової війни і загарбання Німеччиною Польщі вийшов з тюрми). Однак і ця кандидатура не знайшла підтримки більшості. Тому у 1940 році ОУН розкололася на 2 ворогуючі організації: ОУН-Б (прибічники С.Бандери) і ОУН-М (прибічники А.Мельника).