4. Згортання «українізації»
Боротьба з «націоналістичними ухилами»
У 1933-1934 роках сталінський уряд розпочав поступове згортання «коренізації», (а зокрема й «українізації» в УСРР), як політики, що вже немовби вичерпала себе і вигідна « місцевим буржуазно-націоналістичним елементам». Й.Сталін вбачав у місцевому націоналізмі велику небезпеку для єдності СРСР і під час виступів, засідань нав’язував цю тезу присутнім. Головною метою було поступове формування радянського народу, а «націоналістичні ухили» заважали цьому. Керівники підприємств, відомств, що направлялися в УСРР на роботу з Росії критикували тих, хто з ними спілкувався українською мовою, чіпляли ярлики «самостійник», «націоналіст», а самі відмовлялися вчити українську мову. ДПУ розпочало боротьбу з «націоналістичними ухилами». Доля Миколи Скрипника та членів комісії по « українізації» Нарком освіти УСРР, заступник голови Раднаркому УСРР Микола Скрипник сміливо вступив на захист «українізації», рідного слова, звинувачував Й.Сталіна у деспотизмі. Органи ДПУ завели на нього справу в організації «контрреволюційної групи націонал-ухильників». 7 липня 1933 року, не витримавши морального тиску , впавши у відчай, М. Скрипник, після засідання Політбюро, застрелився.
Микола Скрипник Володимир Затонський Олександр Шумський
Згодом були репресовані члени Комісії по «українізації»: В.Затонський, В.Чубар, С.Косіор, М.Голод, М.Чувирін, А.Хвиля, О.Шумський.
10 квітня 1938 року вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про реорганізацію шкіл на Україні», де говорилося про недоцільність створення навчальних закладів для національних груп. У 1938 році виходить Постанова «Про обов’язкове вивчення рос. мови у національних республіках СРСР». Почалася масова русифікація народної освіти. У 1939 році ліквідували окремі національні райони, національні та містечкові Ради. Так сталінізм продовжив русифікаторську політику царизму. Але варто зауважити: повної заборони української мови( як і мов інших народів СРСР) не було. Вона вивчалася у міських школах, але на неї відводилася невелика кількість годин. Сільські школи залишалися українськими. Українські видання (газети, журнали, книги) виходили, але невеликими тиражами.
Лекція 19. Культурна революція 30-х років
1. Умови і особливості розвитку
Задачі культурної революції
Перетворення у галузі культури, що мали здійснити більшовики, В.Ленін порівнював з культурною революцією. На його думку, ця революція мала залучити народні маси до активної історичної творчості. Ставилася задача прищеплення громадянам марксистського світогляду. Людям потрібно відкрити інтелектуальні багатства минулого, дати освіту(перш за усе грамотність), сформувати науковий світогляд, виховати з людей майбутніх будівників комунізму. На цьому шляху радянська влада мала безсумнівні успіхи. Люди вчилися, безкоштовно отримували елементарну письменність, середню і вищу освіту(держава брала на себе усі витрати). Нарешті діти найбідніших прошарків населення мали можливість отримати освіту( у тому числі і на мовах різних національностей). Були відкриті театри, кінотеатри, музеї, бібліотеки, виставочні зали. Було налагоджене безкоштовне медичне обслуговування, відбувалося будівництво центрів відпочинку в Криму. З’явилися нові види мистецтва: звуковий кінематограф, джазова музика тощо.
Відпочинок в Криму у 30-х роках Допомога піонерів колгоспу
Протиріччя культурної революції
Але водночас уся освіта і культура були під пильним наглядом ВКП(б). Сама партія дуже вибірково ставилася до інтелектуальних багатств, щось дозволяючи, а щось забороняючи. Свобода у літературі і мистецтві 20-х рр., змінилася принципом «партійності» у 30-х рр. Цей підхід означав чітку регламентацію тем у літературі і мистецтві. Дуже рідко коли дозволялися нові літературні і музичні форми, прийоми, заохочувався «соціалістичний реалізм», «революційний романтизм». Усе культурне життя було ідеологізовано. Критикувалася релігія, закривалися храми, деякі з них знищувалися, як непотрібні. Коли потрібна була валюта – за кордон були продані окремі витвори мистецтва. У театрі, в кіно оспівувалася перш за усе «людина праці», до інтелігенції відносилися з недовірою. В умовах індустріалізації, колективізації основними темами стали соціалістичне будівництво, перетворення на селі, показ вождів, партійних діячів, героїв революції, громадянської війни. Не заборонялися й легкі жанри, «масова культура» – комедії, пригодницький жанр, фантастика, масові пісні і навіть джаз( існував джаз-оркестр Л.Утьосова), але й тут усе підлягало суворій регламентації і контролю. У науці розвивалися ті галузі, що давали швидкий, корисний ефект, а також зміцнювали обороноздатність країни. Тотальний контроль над творчістю призвів до утворення різноманітних спілок, що об’єднували художників, композиторів, письменників. Їм чітко регламентували тематику, засоби зображення. Це призвело до появи цілої низки нудних, фальшивих, чисто пропагандистських творів. Але талановиті майстри і в цих складних умовах створювали визначні витвори літератури, мистецтва. На жаль, репресії серед творчої інтелігенції негативно позначаться на духовному житті народу, загальмують розвиток науки і мистецтва. У цілому культурну спадщину 30-х рр.. варто вважати складною, сповненою протиріч.