Керівники Директорії (фото)
Володимир Кирилович Винниченко Симон Васильович Петлюра
Погляди Симона Петлюри
С.Петлюра виступав за укріплення самостійності через посилення армії і адміністративних органів, за союз з Антантою, за жорсткий режим, що межував з диктатурою. Він опирався на Андрієвського, Швеця, Коновальця. Це призвело до розколу в Директорії. У січні - лютому1919року відбувалися напружені переговори з Антантою, яка вимагала за військову допомогу проти Червоної Армії не багато й не мало: контролю за фінансовою системою України і відсторонення усіх соціалістів від влади. Не всі члени Директорії це підтримали. Антанта допомагала генералу білогвардійців Денікіну, який був різко проти незалежної України, в той час як більшовики були готові визнати УНР, якщо більшовикам України буде надано легальний статус. До Москви був відряджений посол від Директорії С.Мазуренко, який у січні 1919 року, дістав запевнення В.Леніна про готовність визнання УНР. Тому В.Винниченко і Ф.Швець висунули ультиматум С.Петлюрі: випустити Маніфест про встановлення в Україні радянської влади. С.Петлюра відмовився і демонстративно вийшов з УСДРП.
Вихід В. Винниченка з Директорії і початок самовладдя С. Петлюри
В лютому 1919 року, під тиском прибічників Петлюри, В.Винниченко покинув Директорію, подавши у відставку. В знак протесту проти авторитаризму Петлюри вийшли також Чехівський, Шаповал. Разом з Грушевським вони емігрували за кордон.
Директорію очолив Симон Петлюра, що стояв за зміцнення влади в мілітаризованих формах. Головою Ради міністрів став С.Остапенко. Але фактично керував військовий тріумвірат у складі: головний отаман –С.Петлюра, командир січовиків – Є.Коновалець, його заступник –А.Мельник.
5. Репресії під час режиму Директорії та прорахунки с.Петлюри
Репресивні акти Директорії
Директорія здійснювала багато жорстоких вчинків, проявляла нетерпимість до інакодумства, хоча й підкреслювала демократизм свого правління. Так, 26 грудня 1918 року, в день проголошення Декларації, отаман Є.Коновалець видав наказ про заборону будь якої антиурядової агітації і пропаганди , погрожуючи розстрілом. В ніч з 25 на 26 грудня підлеглі Коновальця розстріляли в Києві, в районі Володимирської гірки більшовиків Врублевського, Шуцького та Юрківського. Потім січовики Коновальця закатували сотні гетьманців, анархістів, більшовиків, есерів, громили профспілки, придушували страйки, обшукували та грабували будинки громадян, розстрілювали підозрілих. Отаман П.Болбочан сік різками членів селянського губернського з’їзду в Полтаві за поділ землі, за «більшовизм».
Погром у Шепетівці Допит підозрюваного (кадри з фільму М.Мащенка «Як гартувалася сталь»)
Єврейські погроми
З грудня 1918 року по лютий 1919 року прокотилася хвиля страшних єврейських погромів в містах і селах України. Отамани загонів Директорії, розквартировані по Україні, вирізали цілі сім’ї, ґвалтували жінок, вбивали дітей… Міністр у єврейських справах А.Ревуцький отримував велику кількість скарг і нічого не міг подіяти. Найчастіше євреїв звинувачували у вічному « гнобленні українців», в симпатіях до більшовиків, хоча більша частина їх залишалася аполітичною. Особливо в погромах « прославились» отамани Ангел та його січовики, отаман Ковенко; найбільші звірства чинили отаман Козир-Зірка на Волині, а також отаман Семесенко(в лютому 1919 року здійснив страхітливий погром в Проскурові, загинуло декілька тисяч євреїв). Погроми відбулися в Житомирі, Черкасах, Рівно, Фастові, Коростені, Бахмачі. Головний отаман С.Петлюра спочатку не вірив чуткам про погроми, пізніше засудив до страти Семесенка, обіцяв розібратися з іншими випадками, але не дотримався цього. Він був нездатним навести порядок і дисципліну. Директорія швидко втрачала здатність до самостійного державного будівництва.
Основні прорахунки С.Петлюри
Таким чином основними прорахунками С.Петлюри були:
насадження отаманщини з їхніми загонами, схильних до анархізму (отамани Зелений, Григор’єв, Семесенко, Тютюнник, інші), що призвело розброду, розкладання дисципліни;
не здійснювався контроль за діями «батьків»-отаманів, які фактично почали перебирати на себе владу на місцях, бажали воювати тільки біля власних осель, здійснювали грабунки населення та єврейські погроми;
не здатні очолити націю, розбурхану революційними ідеями та громадянською війною, петлюрівці проявляли елементи шовінізму(проповіді національної винятковості, розпалювання національної ненависті):
У січні 1919 року вийшов наказ про віддання під суд тих, хто носить погони російської армії і царські нагороди(крім Георгіївських хрестів) та висилку усіх «ворогів України»,
заборона російської мови у щоденному використанні, заміна усіх вивісок, оголошень російською мовою на українські ( чомусь залишались англійські, французські, польські і т.д.),
закриття Академії Наук, арешти православних священників, чиновників за незнання української мови тощо.
Тому В.Винниченко в своїх споминах назве Петлюру «малоосвіченим міщанином». Сам С.Петлюра безпосередньо сприяв появі нових отаманів та їх загонів. Мільйони карбованців без усякого контролю роздавалися сумнівним особам, що обіцяли створити воєнний загін і вступити в армію УНР. Нерідко ці люди з грошима щезали. Недалекоглядна політика головного отамана С.Петлюри призвела до того, що його армія розвалювалася на очах. Першою «збільшовичилася» дивізія отамана Зеленого(Д.Терпила), яка вже у січні 1919 року перейшла на бік радянської влади. Пізніше зчинила бунт проти Директорії Задніпровська дивізія отамана М. Григор’єва. Під радянські знамена стали отамани Савицький, Тютюнник. Різко проти С.Петлюри висловлювався і Н.Махно, який погрожував вбити його, перейшов на бік радянської влади. Близько 250 тисяч вояків розбіглися по домівкам - ділити поміщицькі землі.
Заколот В.Оскілка
Навесні 1919 року один з командирів УНР Володимир Оскілко здійснив переворот з метою скинення Петлюри і з своїми загоними захопив Рівне, об’явивши себе «головним отаманом військ УНР». Але спроби заарештувати Петлюру провалилися – не всі наважилися підтримати заколотників. В.Оскілко був змушений втекти до Польщі, лякаючись репресій Петлюри. Усі ці заворушення призвели до того, що у С.Петлюри залишалося обмаль військ: Запорозький козачий корпус отамана П.Болбочана та корпус «січовиків» Є.Коновальця.