1. Наступ білогвардійців та дії їх противників

Військові сили та їх плани

Влітку 1919 року на території України склалася складна політична та воєнна ситуація. У боротьбі за Україну зійшлися наступні військові сили (див. таблицю):

Військова сила	Мета
Російська білогвардійська(«Добровольча») армія генерала А. Денікіна	Знищення радянської влади на Україні, наступ на Москву, повалення більшовицької влади у Росії, встановлення «єдиної та неподільної Росії»(в склад якої буде входити й Україна), встановлення військової диктатури до кінця громадянської війни. Денікін отримував суттєву допомогу від країн Антанти
Червона Армія Радянської Росії та Радянської України	Відстояти радянську владу, укріпити більшовицький режим, продовжити будівництво соціалізму; знищити білогвардійські угрупування. Отримували допомогу радянських урядів Білорусії, Латвії та Литви
Українська армія Директорії УНР під головуванням С.Петлюри	Відновити владу українського уряду Директорії, повалення влади більшовиків, не допустити захоплення влади білогвардійцями, відновити незалежну Україну Отримувала незначну допомогу УГА ЗУНР, пізніше - Польщі

Антон Іванович Денікін- командуючий Добровольчої армії білогвардійців

Антон Денікін(син солдата Івана Денікіна, закінчив Київське піхотне училище та Академію Генерального штабу) був досвідченим військовим, брав участь у І Світовій війні .За своїми поглядами він був принциповим противником незалежності України (у любих її проявах) та українського національного життя, виступав за відновлення «єдиної Росії» та дореволюційних порядків, повалення більшовизму. У квітні 1918 року він очолив Добровольчу Армію білих і згодом розпочав наступ з Північного Кавказу. Від Антанти отримав 5 тис.кулеметів, 3 тис.гвинтівок, а також гармати, боєприпаси, харчі, пізніше – танки. За рахунок мобілізації його армія зросла. Вона виражала інтереси російських поміщиків і крупної октябристсько-кадетської буржуазії.

А. Денікін – командуючий білогвардійців В. Май-Маєвський – генерал А. Желєзняков – командир бронепоїзду червоних

Наступ білогвардійців

Маючи значну перевагу над Червоною Армією, Денікін прорвав оборону і у травні 1919 року, відтіснивши полк Червоних козаків , оволодів Донбасом, та захопив Луганськ. 30 квітня, прорвавши оборону червоних поблизу Катеринослава, кіннота білих під командуванням Шкуро захопила місто. Героїчно захищав П’ятихатки бронепоїзд червоних під командуванням балтійського матроса Анатолія Железнякова. Але червоним часто не вистачало боєприпасів, поступалися вони й кількістю кінноти.

Форма білогвардійців і танк французького виробництва

У червні 1919 року білогвардійські війська під командуванням Володимира Зеноновича Май-Маєвського захопили Харків. Генералу вдалося подолати багатоденну оборону червоних, за що він отримав ряд нагород. Цей хоробрий генерал білих (родом з шляхетської родини з Могильова) розглядався Денікіним в майбутньому як кандидат на пост воєнного міністра у російському уряді. Окрилений успіхом, 3 липня Денікін підписав «Московську директиву» - (наказ про наступ на Москву та знищення влади Раднаркому), спеціально тренувався на коні Алмазі задля урочистого в’їзду в столицю, як переможець. На Півдні йшли бої за Одесу, а командувач військ червоних в Криму Дибенко вимушений був здати білим Крим.

Форма петлюрівців С.В.Петлюра – головнокомандуючий і диктатор Директорії УНР

Дії армії Директорії і УГА

Швидкій поразці Червоної Армії сприяли не лише вдалі операції денікінців, але й влучні удари в тилу радянських військ армії Директорії(командуючий С.Петлюра) та УГА, яка з липня 1919 року приєдналася до петлюрівців. У цей час Директорія вже давно була «кочуючим урядом», що викликала до життя меткий народний вираз «у вагоні – Директорія, під вагоном – територія». І все ж українським арміям вдавалося контролювати територію: Дністер - Збруч – Гусятин – Бар –Жмеринка - Вапнярка –Дністер (90 км вглиб і 350 км вшир). Але узгодженості між С.Петлюрою(УНР) та Є.Петрушевичем(ЗУНР) не було.

Часті були суперечки , непорозуміння, які інколи пояснювалися соціально-психологічними розбіжностями між західними та східними українцями. Обидва уряди запобігали до репресій (так С.Петлюра видав розпорядження покарати 43 опонентів його режиму, зокрема Ковенка, Болбочана, Макаренка), спроб перевороту (Український національно-державний союз Є.Петрушевича поставив задачу змістити С.Петлюру), часто змінювали свої плани (спроба Є.Петрушевича об’єднати УГА з Червоною Армією задля майбутньої війни з Румунією та Польщею, щоб визволити ЗУНР, але згодом відмова це зробити і т.п.). С.Петлюра і його оточення не довіряли Є.Петрушевичу, називаючи його «реакціонером», а галичани скептично ставилися до східняків, вважаючи їх «напівбільшовиками».Тому погляди на ситуацію в Україні були різними і навіть створений спільний Штаб головного отамана на чолі з генералом М.Юнаковим не міг їх подолати. Ці погляди були наступними (див. таблицю):

Є.Петрушевич(УГА ЗУНР)	Задля боротьби з Польщею і визволення ЗУНР піти на союз з Денікіним; допомога у боротьбі з радянською владою
С.Петлюра(Армія Директорії УНР)	Згода на тимчасовий союз з більшовиками, Червоною Армією для боротьби з головною небезпекою - Денікіним