3. Внутрішнє становище усрр

Економічний занепад

Багаторічні війни, революції, безкінечні зміни урядів та їх політики зруйнували народне господарство. Економіка була паралізована. З 11 тисяч підприємств працювали лише близько 2 тисяч. Зруйновано 4 тисячі км залізничних колій. Величезною була енергетична криза. Не видобувалося вугілля, люди потерпали від холоду. У 1920 році вироблялося лише 10% продукції, в порівнянні з довоєнним періодом. Загальні збитки від громадянської війни та інтервенції складали 12 млрд. карбованців.

Селянин на полі (кадр з фільму О.Довженка «Земля») Здача продрозкладки (фото)

Занепало сільське господарство – головна галузь, де було зайнято більшість населення. Неодноразовий поділ та перерозподіл землі (за часів гетьмана Скоропадського, Директорії, більшовиків, Денікіна, польської окупації тощо) руйнував господарства, порушив норми сівби, погіршив обробку ґрунту. Було втрачено елітне насіння. Поля були витоптані кіньми, усіяні трупами загиблих, снарядами, патронами. Багато селян загинуло у війні, дехто покинув село в пошуках кращої долі. Ті хто залишився – потерпали від бандитизму та здачі продрозкладки. Ще у 1918 році була введена «політика воєнного комунізму». Вона мала на меті підтримку голодуючих міст та Червоної Армії шляхом здачі селянами продовольчої розкладки (розверстки) спеціальним продзагонам більшовиків. Завдяки цій політиці радянській владі вдалося вижити та отримати перемоги над білими та іноземними інтервентами під час громадянської війни і загальної розрухи 1918-1920 років. Але у 1921 році, сама по собі політика «воєнного комунізму» вже вичерпала себе. Вона деформувала психологію селянина, вбивала у ньому працелюбність, ініціативу, активність. Селяни не бажали марно здавати хліб, ховали його. Складною була ситуація в самих селах. Класове протистояння на селі між куркульством, бідняками та середняцтвом призводило до марних жертв. В УСРР заготовлювалося лише 40 % від потрібного продовольства.

Нестор Махно Михайло Фрунзе Олександр Пархоменко

Засушливі 1920-1921 роки погіршать ситуацію, що й призведе до голоду.

Повстання проти радянської влади

Економічні негаразди, різність політичних орієнтирів, призводили до повстань. Лише у 1921 році відбулося 118 селянських виступів проти радянської влади, політики «воєнного комунізму».Повсталі часто виступали з анархістськими гаслами, закликали до звільнення Рад від більшовиків. Доволі довгий час захищалася від радянської влади самопроголошена селянська «Холодноярська республіка» на Черкащині, де селянськими отаманами стали брати Чучупаки. Дехто з селян підтримував анархістські загони Нестора Махна, та інших «батьків»-отаманів.

Махно зібрав 15 тис. бійців, поділив їх на три групи, що змусило червоних розпорошити свої сили. На боротьбу з «анархістсько-петлюрівськими бандами» було відряджені червоні загони Фрунзе, Будьонного, Дубового, Котовського, Пархоменка, Якіра. У січні 1921 року, біля села Бузівка, група червоних розвідників, на чолі з командиром Олександром Пархоменком потрапила в засідку махновців. Розвідники відстрілювалися до останнього патрона. Полоненого Пархоменка допитував сам Махно, після чого особисто розстріляв його. Це ще більше загострило конфлікт. У липні 1921 року Н. Махно напав на червоний загін Михайла Фрунзе, потіснив його, але мав величезні втрати. Махно пробував прорватися на Волгу, але дійшовши до Дону, повернув назад. Розпочалися нові бої. До серпня 1921 року основні сили Махна були ліквідовані, а сам він втік за кордон. Під впливом Кронштадтського постання 1921 року в Росії, на Україні відбулися виступи робітників, солдат , моряків( найвідоміший - виступ Катеринославських робітників залізничних майстерень). Усі вони протестували проти економічної політики радянської влади( в основному – проти «політики воєнного комунізму»), висували й політичні вимоги. Поступово червоні війська придушили ці виступи.

Наслідки повстань для політики більшовицьких партій

Ці повстання породили чисельні партійні дискусії в РКП(б) та КП(б)У.

Погляди провідних політиків поділилися. Так Л.Троцький , Й. Сталін, В.Сокольников виступили за посилення адміністративних і репресивних заходів, у той час, як В.Ленін, Х.Раковський, В.Медвєдєв, О.Коллонтай більше схилялися до гнучких, але термінових змін, припинення терористичних дій, повернення до більш демократичних методів у політиці.