6. «Розстріляне відродження»

Пошуки контрреволюціонерів серед українських письменників

Складності, які мали місце в житті й діяльності письменства республіки, на рубежі 20—30-х рр. почали переростати у трагічні події. До пошуків націоналістів було додано виявлення якихось «контрреволюційних організацій», що складалися насамперед з ін­телігенції. Уже до 1930 року за цими безпідставними звинуваченнями було заарештовано кілька десятків українських письменників. Пів­року довелося пробути тоді в ув'язненні й М. Рильському. Пошуки надуманих проявів націоналізму та інших збочень у художній творчості письменників ставали одним з найголовніших політичних завдань партійного керівництва республіки. Цьому спри­яли ті події і процеси, що відбувалися в літературному житті Ук­раїни. Багато хто з письменників безпідставно таврували й ганьби­ли один одного. Саме тоді зароджувалося доносительство, яке офіційно заохочувалося вищими партійними інстанціями й пишно розквітло в наступні роки. Чимало митців займалися залякуванням, очорнительством творчості та ідейних засад своїх колег, прагнули перепинити їх творчий злет.

Доля О. Вишні, М.Ялового і М.Хвильового

З великим інтересом сприймалися читачами дотепні й влучні усмішки зачинателя українського пожовтневого гумору Остапа Вишні. Саме це й викликало заздрість та підвищену політичну пильність у деяких його соратників по перу. Отож і пішли один за одним доноси-рецензії. Звинувачували і в тому, що він — співець куркульства і що він — фашист та контрреволюціонер. На його за­хист мужньо постав М. Хвильовий. Решта ж друзів відвернулися. Логічним завершенням цієї кампанії цькування було звинувачення О.Вишні у причетності до контрреволюційної «Української військової організації» (УВО), яка начебто існувала в республіці, арешт у 1933 р. й 10 років поневіряння у таборах. Та деякі автори тих пасквілів й самі незабаром опинилися за ґратами.

Безпідставно також було звинувачено і в 1933 році заарештовано талановитого поета, прозаїка і драматурга, учасника революційної боротьби, комуніста М. Ялового. Надзвичайно вражений арештом свого друга, М. Хвильовий шукає пояснень тому, що коїться, але не знаходить їх і вбачає для себе лише єдиний вихід: 13 травня 1933 року він покінчив життя самогубством.

Гіркі втрати в українській літературі

В тому ж 1933 році нібито за приналежність до УВО був засланий на Соловки М. Ірчан. У 1934 році заарештовані й тоді ж розстріляні неперевершений новеліст Г. Косинка, лірик Д. Фальківський, який із зброєю в руках захищав Радянську владу, драматург і поет К. Буревій, глухонімий талановитий поет О. Близько. За ґратами сталінських казематів опинилися Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович. Трагічна доля спіткала М. Зерова — одного з найяскравіших талантів української післяжовтневої літератури, людину багатьох обдаровань. Заарештований у 1935 році, він був розстріляний на за­сланні. У 1937 році обірвалося життя М. Семенка. У 30- х роках звинуватили у «шпигунстві» І.Бабеля. Письменника після довгих допитів розстріляли напередодні війни. Усього ж тільки протягом 1934—1938 рр. було заарештовано за безпідставними обвинуваченнями понад половину членів і кандидатів-стажистів Спілки письменників України. Чимало з них було фізично знищено. Багато інших літераторів були залякані і вимушені були «творити на замовлення» сталінського режиму.

Усе це, безперечно, негативно позначилося на розвиткові літера­турного процесу. Адже разом з митцями, які представляли ледь не увесь цвіт тогочасної української літератури, гинула й духовна енергія, вивільнена революцією. Але й за таких умов в українській художній літературі з'являлися твори, які були вагомим внеском у скарбницю вітчизняної культури.