3. Проголошення незалежності унр
ІV Універсал Центральної Ради
Опинившись у скрутній ситуації Центральна Рада, бажаючи привернути до себе увагу народу, 9 січня 1918 року ухвалила свій ІY Універсал(насправді прийнятий лише 12 січня, але датований 9 січня):
Українська Народна Республіка(УНР) проголошується « самостійною, ні від кого не залежною суверенною державою»,
«УНР бажає жити в мирі з усіма державами»(зокрема і з Росією),
влада належатиме народу, але до скликання Українських Установчих Зборів владу в Україні буде представляти Центральна Рада, разом з виконавчим органом – Генеральним Секретаріатом (який отримує нову назву – Рада народних міністрів),
обіцянки підписати мир з представниками Четверного Союзу, щоб вивести Україну з стану війни, роздати землю поміщиків селянам, узяти під контроль банки, відновити промисловість,
засудження агресивного втручання РНК Радянської Росії у справи України; заявлено про намір ЦР вести боротьбу з прибічниками більшовизму в Україні.
Отже Універсал надав Україні якісно нового статусу.
Інші закони
Центральна Рада також прийняла «Закон про національно- територіальну автономію» де зафіксовано право кожної нації самостійно влаштовувати своє життя, об’єднуватися у спілки. У Законі про радикальну земельну реформу передбачалася націоналізація великих земельних володінь.
З грудня 1917 року представники ЦР вели переговори у Брест-Литовську з країнами Четверного Союзу. Незалежна УНР була визнана Австро-Угорщиною та Німеччиною.
4. Розгортання громадянської війни в Україні і поразка Центральної Ради
Зневіра і анархія
На жаль М.Грушевському та В.Винниченку так і не вдалося налагодити роботу державного апарату. Відсутність будь якого досвіду в управлінні країною, наївні романтичні ілюзії та боротьба за міністерські портфелі, небажання давати посади професійним політикам лише тому, що вони не були українцями за національністю – усе це призвело до анархії, розпаду державного життя, розчарувань. Зневіра та анархія охопили й армію, яка розвалювалася на очах. С.Петлюра був змушений залишити посаду генсека з військових справ( його замінив Микола Володимирович Порш), та особисто очолити Гайдамацький кіш Слобідської України( складався з двох полків – офіцерського та юнкерського). Бої з Червоною гвардією біля Полтави і Бахмача хоч і збільшили популярність С.Петлюри, але все ж не мали бажаного ефекту. Допомагали ще «січові стрільці» Євгена Коновальця (набрані з солдат –дезертирів та біженців), але їх озброєння та організація залишали бажати кращого. Навіть з українських частин бійці дезертували, не вірячи більше ЦР. Частина з них схилилась до звичайного бандитизму, утворивши загони «Не журись!», «Гуляй душа!».
Друге( Січневе) повстання на заводі «Арсенал»і бій під Крутами 16 січня 1918 року у Києві, на заводі «Арсенал», спалахнуло нове повстання проти Центральної Ради. Керувала повстанням Київська Рада робітничих депутатів( Ян Гамарник, Андрій Іванов, Михайло Богданов ). Збільшовичені загони робітників(6 тис.) зайняли завод та вступили в бій з «вільними козаками» та «січовими стрільцями». До них приєдналося 450 бійців полку ім. Сагайдачного під керівництвом С.Міщенко. Становище ЦР було критичним, хоча у неї й залишалися полки чисельністю близько 8 тисяч. У Київ терміново повернувся С.Петлюра, який привів на допомогу «курені смерті». Але солдат для захисту Києва від наступаючих військ червоних не вистачало. Нашвидкуруч було зібрано загін гімназистів ( учні 6- 7 -8 класів ІІ української гімназії, гідротехнічної та військово –фельдшерської школи) та студентів (Українського народного університету та університету Св. Володимира). Усього – 250 чоловік. До необстріляних, недосвідчених бійців додали декількох «гайдамаків». Командував сотник Омельченко.
Таким чином загін у 300 бійців кинули під залізничну станцію Крути проти переважаючих військ Червоної гвардії( у Муравйова – 3500 бійців). Юні бійці розібрали залізничну колію. У бою 16-17 січня 1918 року під Крутами близько 40 юних солдат загинуло. Це була трагедія, коли уряд , не здатний організувати власного професійного війська, посилає дітей на загибель. Але молодь проявила справжній героїзм, виконуючи бойову задачу. 27 юнаків вдалося привезти у Київ та урочисто поховати як героїв. Промову над могилою проголосив М.Грушевський, сказавши латиною «Солодко й почесно померти за Україну», а молодий поет П.Тичина відгукнувся патріотичним віршем.
Похорон загиблих під Крутами Плакат присвячений полеглим під Крутами (1918 рік)
Прагнучи в цей критичний момент повернути довіру селянства, ЦР 19 січня 1918 року, прийняла закон про скасування права власності на землю(соціальний закон). Але вже було занадто пізно.
22 січня Центральна Рада кинула проти арсенальців значні сили(сотню Г.Сушка та «Гайдамацький кіш») . Завод «Арсенал»був відрізаний від міста і піддавався сильному артилерійському обстрілу. Становище повсталих було безнадійне, закінчувалося харчування і боєприпаси. Вступивши на територію заводу, «гайдамаки» жорстоко розправилися з повсталими робітниками ( розстріляно близько 350 чол.). Частина арсенальців, завдяки прориву, втекла за місто до червоних.
Взяття Києва Червоною Армією
Підвівши червоногвардійські загони до Києва, М.Муравйов наказав обстріляти місто з важких гармат. 26 січня 1918 року війська Центральної Ради залишили Київ, сама Рада виїхала до Житомира. У Київ ввійшли радянські війська. 28 січня Народний Секретаріат телеграфував Раднаркому Радянської Росії: «Над стародавнім Києвом піднесено червоне знамено…».
30 січня 1918 року уряд радянської УНР Народний Секретаріат переїхав з Харкова до Києва. Так Київ став столицею радянської України.