5.Антибільшовицькі витупи і червоний терор

Бунт Миколи Григор’єва Часто селяни піднімали бунти проти продовольчої диктатури. Так у березні - квітні 1919 року було 98 виступів проти продрозкладки , а у липні 1919 року їх кількість досягла 210. Селяни виступали з гаслами «За радянську владу без комуністів! », «Геть Комуну!». Серед селянства активно агітували есери, анархісти. Організовувалися десятки повстанських загонів селян на чолі з «батьками»- отаманами Зеленим, Струком, Соколовським, Лютим, Ангелом. Найбільшим повстанням 1919 року проти радянської влади несподівано став виступ отамана Миколи Григор’єва, ще недавно – командира 6 Стрілецької дивізії Червоної Армії. Справжнє прізвище Миколи (Микити) Григор’єва – Серветник. Колишній царський чиновник, близький до есерів, він часто змінював сюзеренів, підтримуючи то Центральну Раду, то гетьмана Скоропадського, то Петлюру, то більшовиків, а інколи й виступаючи з титулом самопроголошеного «отамана херсонського і таврійського». Спочатку центром бунту стала Олександрія. Збунтувавши частину дивізії, об’єднавшись з анархістами, невдоволеним селянством та люмпенами, М. Григор’єв з повсталими захопили досить велику територію: Єлисаветград, Катеринослав, Черкаси, Олександрівськ, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Деякі червоноармійські загони підкорилися отаману, до нього приєднався також «батько-отаман» Данило Зелений(Терпило). У спеціальному «Універсалі» від 7 травня 1919 року Григор’єв засуджував «комуну» і закликав до передачі влади «Радам трудового народу України». У той же день, після проголошення «Універсалу», григор’євці влаштували в Єлисаветграді масовий «єврейський погром», під час якого загинули не менше 3 тисяч чоловіків, жінок і дітей. Населення відвернулося від отамана.

Розгром отамана Григор’єва (агітаційна листівка) Атака червоних козаків Примакова(кадр з фільму)

Придушення виступу Григор’єва Ліквідацією бунта Григор’єва займався сам голова Реввійськради Червоної Армії Лев Троцький. Проти Григор’єва, як зрадника, були кинуті добірні частини Червоної Армії під керівництвом К.Ворошилова та О.Пархоменка, а також Червоні козаки В.Примакова. Наприкінці травня 1919 року значна частина «григор’євців» була розбита, він втратив усі свої міста. Після кровопролитних боїв, Григор’єв вимушений був відступити на Херсонщину, де об’єднався з загонами відомого анархіста - «батьки» Нестора Махна. Побори серед селянства, кримінальні конфлікти в середині повстанців, що являли собою суміш декласованих елементів, підірвали авторитет М.Григор’єва. Крім того, Махно був незадоволений широкими зв’язками отамана з білогвардійцями Денікіна, чиїх посланців він перехопив і наказав стратати. Григор’єв був застрелений 27 липня 1919 року під час особистої сварки з Махно . Частина повстанців влилась у військо Н.Махна, який заборонив єврейські погроми і зв’язки з білими.