Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
История Украины 10 класс Лекции новая версия.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
25.45 Mб
Скачать

3. Українські землі у складі Чехословаччини

А. Правовий статус українських території Під владою Чехословаччини знаходилося Закарпаття. Долю цієї території було вирішено на Паризькій конференції. За Сен-Жерменським договором 1919 року Закарпаття відійшло до Чехословаччини на правах автономії, що співпадало з прагненням значної кількості жителів краю. Уряд Чехословаччини хоч і не одразу надав автономію краю, але вніс це окремою статтею у Конституцію держави.

Б.Культурне і національне становище українців у Чехословаччині

Карпато- українців(русинів) проживало близько 549 тисяч осіб(переважно у селах).Уряд Чехословаччини проводив достатньо демократичну політику відносно українців. Дискримінації, спроб асиміляції українців не було. Чеський уряд дозволяв українську мову, не заважав розвитку української культури.Так з 1919 по 1938 рік кількість українських шкіл збільшилася з 525 до 851(дозволявся й вибір мови навчання). Працювали українські бібліотеки, культурні товариства «Русофіли», «Просвіта». Виходили з друку книги українських письменників О.Маркуша, В.Гренджа-Донського, Ю.Опільського, а також класиків – Т.Шевченка, І. Франка, Ю.Федьковича.

Але поступово чеські власті звужували вивчення української мови. У 1925 році українська мова була визнана «чужою», але не заборонялася ( заохочувалося вивчення чеської мови). У 1940 році, після окупації Закарпаття хортистською Угорщиною, у краї не залишилося жодної української школи.

Г. Економіка

На відміну від Польщі та Румунії, чеський уряд, хоч і використовував Закарпаття як аграрний придаток, але дбав про його модернізацію(навіть найвідсталіших районів). Уряд вкладував у Закарпаття більше коштів, ніж отримував прибутків. Були побудовані сучасні дороги, мости, здійснено електрифікацію навіть найменших сел. Але все одно Закарпаття залишалося відсталим у економічному плані. Фабрики і заводи – дрібні, напівкустарні. У 1930 році, під час кризи, постраждало багато підприємств. Безробітних українців було близько 100 тисяч чоловік. Ті, хто мав роботу, працювали по 11 годин і більше, при малій зарплаті( часто - продуктами). Використовувався жіноча і дитяча праця. Нестерпними були житлові умови. Різноманітні епідемії зменшували кількість населення. Відбулося 45 робітничих страйків.

У 1919 році у Чехословаччині була прийнято аграрний закон. За 20 років були поділені великі угорські господарства. Українські , чеські, словацькі селяни отримали додаткові ділянки землі – більше ніж у 2 акри кожен(0,8 га).

Але під час «економічної депресії» 1930 року голод та епідемії призвели до високої смертності. В окремих районах були селянські виступи.

З 1939 року, після окупації Закарпаття хортистською Угорщиною, край

буде перетворений у колонію.

Лекція 21. Партії і політична боротьба на Західній Україні . Карпатська Україна

1. Українські партії та політичні об’єднання у Польщі

Українська Радикальна партія(УРП)

У визвольній боротьбі трудящих західноукраїнських земель брали участь різні політичні сили, які відображали інтереси різних класів і соціальних груп. Були партії соціал-демократичного спрямування, націоналістичного, а також комуністичного, які виступали за об’єднання з Радянською Україною.

Серед партій соціал - демократичного і соціалістичного спрямування відзначимо діяльність Української Радикальної партії(УРП) , що була заснована ще 1890 року І. Франком та М. Павликом. У 20-30-х рр. партію очолювали Л. Бачинський і І.Марчук. Партія налічувала близько 20тисяч членів з числа селянства, інтелігенції і частини робітників. Мета: боротьба за незалежну соціалістичну Україну, вільну як від Польщі, так і від СРСР, проведення зваженої аграрної реформи, обмеження приватної власністі, відділення церкви від держави. Але вже у 30-х рр. вплив цієї партії був незначним, а її діяльність обмежувалася допомогою робітникам у страйковій боротьбі, створенням хат- читалень для селян, друком української літератури. У 1931 році УРП об’єдналася з соціал-революційними гуртками Волині у Українську Соціалістично-радикальну партію і вступила до ІІ Соціалістичного Інтернаціоналу.

Українське націонал-демократичне об’єднання(УНДО)

У 1925 році ,за ініціативою Д.Левицького ряд дрібних соціалістичних, центристських партій об’єдналися у міжпартійне угрупування - Українське націонал-демократичне об’єднання(УНДО). Мета: здобуття широкої автономії українських земель в рамках Польщі, добитися визнання української мови, культури, а згодом –здобуття незалежності Західної України. Партія використовувала в основному легальні парламентські методи боротьби. В УНДО ввійшла українська інтелектуальна еліта: В.Бачинський, С.Витвицький, Д.Левицький, К.Левицький, Ю.Павликовський.

У 30-рр, коли лідер Польщі Ю.Пілсудський розпочав «федеративно-національну» програму, УНДО зближується з урядовими колами. У 1935 році УНДО очолив Василь Мудрий. Об’єднання визнало пріоритет Польської держави, підписало угоду «Нормалізація». Добилися від польського уряду:

  • викладання української мови у гімназіях Волині і польських школах Східної Галичини,

  • припинення переслідування православних священиків,

  • кредитів українським кооперативам і банкам,

  • входження українців до парламенту( здобуття у сеймі 15 депутатських місць, один з лідерів УНДОВ.Мудрий був обраний віце-маршалком польського сейму).

Але не всім українським діячам сподобалися поступливість УНДО Польщі ( так само дехто з польської еліти критикував Ю.Пілсудського за ліберальні кроки).

В. Липинський – ідеолог українського монархізму В.Мудрий – голова УНДО

Український монархізм В’ячеслава Липинського

На початку 20-х років серед політичних партій став помітним «Український союз хліборобів-державників»(УСХД) на чолі з В’ячеславом Казимировичем Липинським. Критикуючи націоналізм, В. Липинський в «Листах до братів хліборобів» доводив рівність прав усіх націй у творенні майбутньої України, виступав за свободу людини, релігійних вірувань. Мета партії – визволення України, та встановлення у ній конституційної монархії, на чолі з гетьманом. Влада гетьмана буде спадковою, обмежена Конституцією держави і Парламентом. Так, В.Липинський став одним з небагатьох, хто захищав український монархізм. До партії вступив гетьман у екзилі Павло Скоропадський. Партія визнала за його родом легітимність на булаву.

Після смерті гетьмана влада мала перейти до рук його сина Данила. Однак скоро між Скоропадським і Липинським розгорівся конфлікт. Гетьман виступив за те, щоб залишити Закарпаття Угорщині, взамін на її підтримку у визволенні України, а В.Липинський не терпів компромісів. Тому у 1930 році УСХД був розпущений. Липинський вважав питання вибору династії відкритим, створив нову партію «Братство класократів –монархістів». У 1931 році В.Липинський раптово помер у Відні від серцевої хвороби. Його партія розпалася.

Окремі молоді політичні діячі були розчаровані тим, що соціал-демократичний рух не призводить до швидких позитивних змін. Повільність перетворень, компроміси , ідейні розходження у середовищі українських партій їх лякали. Вони вважали, що лише у жорстокій збройній боротьбі можна швидше здобути свободу Україні. Ці прагнення вилилися у утворення максимально правих течій національно-визвольного руху.