9. Доля політичних партій та церкви

Боротьба з опозиційними партіями

Прогресивні економічні реформи в часи Непу не були підкріплені реформами політичними. Тут залишалося повновладдя РКП(б) та КП(б)У. Буржуазія, непмани, поміщики були позбавлені будь яких політичних прав. Йшла боротьба з опозиційними партіями, що за думкою КП(б)У заважали непотрібними дискусіями соціалістичному будівництву. Наведемо такі факти:

1921 рік – судовий процес над керівниками УПСР(есерами), яких звинуватили у контрреволюційній діяльності. УПСР була розпущена.

1922 рік – судовий процес над організацією меншовиків «Південний центр», яка була заборонена, а лідери ув’язнені.

1925 рік – під впливом критики відбувся саморозпуск УКП (Укр. Комуністичної партії). Це була єдина легальна опозиція в УСРР, що виступала за повну самостійність Радянської України ( відносини з РКП(б) мати лише через Комінтерн). Але далеко не всі у КП(б)У підтримували ці думки. Хтось з УКП вступив до КП(б)У, хтось пішов у підпілля. Водночас РКП(б), під приводом «боротьби з фракціонізмом» посилювало контроль над КП(б)У.

Антирелігійна пропаганда

Багато шкоди наробила й безглузда антирелігійна пропаганда, закриття храмів, та арешт опозиційних священиків. Розуміючи, що це відштовхне від радянської влади насамперед селянство, Х.Г.Раковський у 1923 році заборонив комсомольцям організовувати антирелігійні процесії під час релігійних свят. Його зважена позиція була виражена на VII Всеукраїнські конференції, де було відзначено, що недопустимо ображати почуття віруючих, а атеїстичну пропаганду потрібно проводити лише шляхом переконання людей, підвищення їх освітньо-культурного рівня, поліпшення економічного становища. На жаль, після відставки Х.Раковського, цієї його позиції однопартійці притримувалися недовго.

10. Антирадянські виступи

Придушення селянських виступів

Політика «воєнного комунізму», голод, зволікання властей УСРР з впровадженням Непу продовжували викликати незадоволення радянською владою у окремих верств населення ( в основному – селян). Інколи селяни вбивали голів комнезамів, керівників продзагонів, організовували збройні угрупування. До них приєднувалися залишки «жовтоблакитників» - петлюрівців, махновців, білогвардійців, представників опозиційних партій. Найяскравішим прикладом боротьби проти радянської влади у цей період став виступ жителів містечка Холодний Яр на Черкащині. Відмовившись від здачі продрозкладки, «холодноярці», проголосивши «республіку», створили збройний загін. З 1919 року , вони мужньо протистояли радянській владі. В кінці літа 1921 року спеціальні загони червоних ЧОП (частини особливого призначення) ліквідували опір у Холодному Яру.

Тоді ж знищили й загони Н.Махна, роззброїли 2 тис. солдат УНР Ю.Тютюнника. З введення Непу і покращенням економічної ситуації опір поступово стихає. Селянство пішло на союз з радянською владою.

Лекція 12. Входження УСРР до складу Союзу Радянських Соціалістичних республік

1. Вступ усрр у договірну федерацію

Шляхи і мотивація до об’єднання

Після закінчення громадянської війни Українська Соціалістична радянська республіка була юридично незалежною державою, з власною Конституцією та органами влади. Вона видавала власні закони, слідкувала за їх виконанням. Але водночас, правляча партія в УСРР – Комуністична партія ( більшовиків) України - КП(б)У, була підлегла Російській Комуністичній партії - РКП(б), яка не бажала визнавати автономій республіканських партій, вважаючи їх зайвими в умовах наближення «світової революції», допомоги світовому пролетаріату у боротьбі з імперіалізмом. В.Ленін вважав більш важливим і необхідним об’єднання , а не роз’єднання. Тільки об’єднанням зусиль можна було подолати післявоєнну розруху, кризу, голод, вистояти в умовах можливого нового вторгнення військ Антанти. Це розуміли й члени КП(б)У, які до того ж були багато у чому зобов’язані РКП(б)(допомога під час громадянської війни , тощо). Автономія КП(б)У була формальною. РКП(б) істотно впливала й на Раднарком УСРР. Величезний вплив мала особа голови Раднаркому Росії В.Леніна, авторитет якого в комуністичних колах світу був незаперечним. Визнаючи право народів на визначення, більшовики у той же час не схвалювали «національної обмеженості». «Ми не прихильники малих республік», - писав В.Ленін. Тому більшовики гостро критикували місцеві національні рухи, відмічаючи, що ними часто керують «буржуазні елементи».

Договірна федерація

У 1919 році виник Воєнно-Політичний союз республік, з єдиною армією, господарством, фінансовою системою. По закінченні іноземної інтервенції та громадянської війни радянські республіки забажали обумовити свої відносини з центром. Тому виникла договірна федерація.

У 1920 році, представники УСРР та РСФРР Х.Раковський і Г.Чичерін підписали двосторонній договір, за яким відносини двох держав кваліфікувалися як федеративні. При цьому комісаріати народного господарства, торгівлі, фінансів об’єднувалися задля подолання кризи. Залишалася спільною армія.

Наростання протиріч між радянськими республіками

Але з часом у відносинах країн назрівали протиріччя такого характеру:

1. Намагання Держплану РСФРР поділити Україну на дві економічні області, якими повинні керувати партійні функціонери з Москви, що б підірвало економічну самостійність УСРР;

2. Призначення у державний апарат УСРР партійців з Росії, що не знали місцевої специфіки, не володіли українською мовою;

3. Ігнорування української культури, яку російські комуністи вважали другорядною;

4. Фінансові протиріччя (скорочення наркомату фінансів РСФРР бюджету УСРР).

Подібні розмовки не призводили до кардинальних конфліктів між народами, але викликали напруженість у відносинах. Назріла нова необхідність чіткого обумовлення стосунків, введення реального, а не декларативного суверенітету. Водночас радянські республіки не квапилися виходити з договірної федерації. Їх об’єднував спільний радянський устрій, спільна мета – подолання кризи, побудова соціалізму, утопічна ідея Світової Комуністичної республіки. Жовтнева революція вважалася новим, якісним етапом в історії людства, а капіталізм – віджилим устроєм, приреченим на поразку в майбутньому.

Йосип Сталін Валеріан Куйбишев Серго Орджонікідзе Григорій Петровський