2. Репресивна політика уряду

Жорстокі заходи уряду

Генеральний секретар КП(б)У Станіслав Косіор, у 1930 році на партійних зборах говорив : «Селянин використовує нову тактику…Він бажає згноїти зерно, щоб задушити радянську владу кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваша задача покінчити з куркульським саботажем врожаю. Ви повинні зібрати його до останньої зернини і відправити на заготівельний пункт». Скоро цей план впровадили в життя. Уряд вперто не бажав помічати невиправдано жорстоких наслідків хлібозаготівель. Ніхто не думав про людей, що можуть померти від голоду. Спецзагони обшукували хати, намагаючись знайти заховане зерно. На колгоспних полях колосилася пшениця, призначена для здачі державі. Вночі напівголодні селянки, яким потрібно годувати дітей, нишком зрізали колоски, ховаючи їх у мішок( їх називали «перукарями»).

«Про 5 колосків»

7 серпня 1932 року вийшов, підписаний Й.Сталіним, «Закон про охорону соціалістичної власності»( його в народі називали «про 5 колосків»). За ним, за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл з конфіскацією майна, або 10 років ув’язнення.

Репресії проти місцевих комуністів

За зрив заготовок постраждали й місцеві комуністи. Було заарештовано 1830 посадових осіб –голів колгоспів, керівників різного рангу. Л.Каганович підготував список 100 тисяч комуністів, яких потрібно було виключити з партії, за невиконання плану заготівель чи за допомогу голодуючим районам. Коли керівники Дніпропетровської області вирішили залишити селянам зерно для сівби, сам Й.Сталін наказав їх покарати( п’ять керівників отримали 10 років позбавлення волі, головного агронома розстріляли). Під вогонь нещадної критики підпали керівник Дніпропетровського обкому М.Хатаєвич та Харківського – Р.Терехов. Пізніше багато з них будуть репресовані тільки за те, що не бажали бути катами власного народу.

Кадри з фільму режисера о.Янчука «Голод - 33»

3. Трагедія голодомору

Страхітливий голод та епідемії

Жорстока політика уряду призвела до того, що на початку зими 1932 року Полтавщину, Дніпропетровщину, Київщину, Одещину, Житомирщину та деякі інші регіони охопив страшний голод. Цей жорстокий голодомор значно перевищував голод 1921 року. Але тоді про голод писали усі газети, збирали допомогу за кордоном, а зараз сталінський уряд наклав заборону на усі повідомлення про нього. «Ні в СРСР, ні в інших країнах не проводилося ніяких компаній в допомогу голодуючим , відмічав історик Рой Медвєдєв.

В СРСР визнавалися лише деякі труднощі з харчуванням. Коли секретар Харківського обкому КП(б)У Роман Якович Терехов оповістив Й.Сталіна про велику смертність на Україні, той назвав його « гарним казкарем, творцем міфів».

Голодні люди їли домашню худобу, собак, кішок, щурів, трупи коней, гризли кору дерев. Були випадки канібалізму. До голоду додалися епідемії грипу, тифу, холери, дизентирії. Не маючи сил полювати, ловити рибу, хворі, ослаблені люди масово помирали. Живі не мали сил хоронити мертвих. Письменник Олесь Бердник, що хлопцем пережив голодомор , відзначав, що вбивав не тільки голод, а й «страх голоду». Страх того, що й завтра не буде чого їсти призводив до шоку і божевілля.

В містах було теж важко з продуктами, але в магазинах продавався хліб. У ті часи люди мало їздили по країні, тому не всі знали про голодні, вимираючі села. Дехто з голодуючих добирався до міста і якщо їм вдавалося непомітно обминути міліцейські кордони – з’являлися біля магазинів і молили робітників дати хоч трохи хліба (придбати не могли бо не мали хлібних карток).

У Києві, Харкові, інших містах кожного ранку підбирали трупи померлих селян, складували на вози і відвозили за місто ховати в безіменних могилах. А у Європі їли хліб з СРСР, не підозрюючи про голод. Нічого не говорили про голод і на І всесоюзному з’їзді колгоспників – передовиків, що проходив у лютому 1933 року. Пізніше, у 1935 році, Й.Сталін на зборах комбайнерів скаже: «Жити стало краще, веселіше».

П. Постишев М.Федоров у ролі Постишева у фільмі «Пароль не потрібен» І.Якір

Фіаско Павла Постишева

Павло Петрович Постишев очолив Харківщину у важкий, гострий момент січня 1933 року, коли секретар Харківського обкому КП(б)У Р.Я.Терехов попав під партійну критику і глузування за спроби допомогти голодуючим. Постишев, змушений виконувати розпорядження уряду, але будучи відповідальним за посівну компанію 1933 року по всій Україні, щоб якось зменшити виснаження населення, розпорядився залишати селянам принаймі картоплю. Але це вже мало допомагало. Щоб врятувати від голодної смерті дітей, селяни вивозили їх до міст, залишали в лікарнях, установах, просто на вулиці. Учителі клали їх ночувати просто в класах, на матрацах і соломі попід стінами, лікували від тифу і дизентерії. Постишев на засіданнях Політбюро ЦК КП(б)У називав чутки про голодних дітей «куркульською провокацією», але впевнившись особисто у їх реальному підґрунті, вирішив хоч якось зарадити проблемі. Він випросив у генерала Іони Якіра з армійських запасів 700 тон борошна, 170 тон цукру, 100 тисяч банок консервів, олію та інших продуктів. Створений продовольчий фонд дав змогу розгорнути харчувальні пункти на 60 тисяч дітей. Постишев припинив вивезення хліба з України і також добився ухвалення 25 лютого 1933 року Постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про виділення України допомоги харчами і насінням. Але ця допомога, до того ж здійснювана таємно(адже офіційно про голод говорити було заборонено) практично не зарадила ситуації. Апогей голоду прийшовся на весну 1933 року. Біженці з сел заповнили міста і помирали просто на вулицях. Доведені до відчаю люди морально дичавіли, байдужіли до всього оточуючого. Постишев потрапив під сувору критику Й.Сталіна за погану організацію посівної компанії, неналежну охорону сіменного фонду, який розкрадали голодуючі селяни. Довелося Постишеву ставити охорону колгоспних комор з числа комсомольців і міліції, а також разом з керівником ДПУ В.Балицьким їздити по селам з метою відібрати ще здорових селян, що можуть працювати, відділити їх від хворих і помираючих, та поставити до роботи. Тим, хто працював, надавалась харчова допомога. Цей поділ людей на «перспективних» і ні, відбіркова допомога, не сприяли популярності Постишева. Працюючих колгоспників поділили на бригади, ланки, давали інструмент, пізніше – техніку. Постишев організував табірну роботу в полі, щоб бригади там і ночували, починаючи працю вдосвіта. Павлу Постишеву вдалося хоч якось вивести сільське господарство УСРР з стану колапсу, в який його загнали Сталін, Каганович, Косіор та їх приплічники. Урожай 1933 року було врятовано! Але сам Постишев став жертвою жорстокої сталінської системи, якій він був змушений служити. У 1937 році його разом з дружиною було заарештовано за контрреволюційну діяльність проти партії та радянської влади. У 1939 році його розстріляли. Лише у 1956 році, за сприянням генерального секретаря партії Микити Хрущова, Постишева і його сім’ю було реабілітовано.

Кількість померлих від голоду

Ніхто з істориків і досі точно не знає скільки померло людей від голоду. За даними авторитетного історика Станіслава Кульчицького – від 3,5 до 4,5 мільйонів людей. Усі дані дозволяють кваліфікувати голод 1932-1933 років як штучно створений голодомор, як найжахливіший злочин сталінського уряду.

Плакати 1930-х років