5. Початок українського кіно
Перші українські фільми радянського періоду
У 20-х роках почав формуватися український кінематограф вже не як балаганне розважальне дійство, а як серйозне мистецтво, здатне своїми специфічними засобами, прийомами подачі матеріалу, акторською грою, візуальними ефектами творити образи, відображати реальне життя, підіймати актуальні для суспільства проблеми. Режисер і оператор Микола Салтиков зняв у Харкові повнометражний фільм «Шведський сірник»(1921) (за О.Чеховим). Це, була по суті - перша професійна стрічка на Україні, знята ВУФКУ(Всеукраїнським фотокіноуправлінням), що було засноване радянською владою 13 березня 1922 року. Ця дата й вважається початком українського кіно. В подальшому мастистий режисер Володимир Гардін, що працював на Одеській та Ялтинській кінофабриках, знімає містичний фільм «Привид у Європі» (за Е.По)(1923), та драми «Поміщик», «Отаман Хміль», «Остап Бандура»(усі -1924 року)- кращі за тих часів. У 1927році він поставив «Останню ставку містера Енніока» - касовий авантюрний бойовик (за повістю О.Гріна).
Досягнення в кіно Петра Чардиніна і Георгія Тасіна Кінорежисер і актор Петро Чардинін поставив фільм «Тарас Шевченко»(1926), у якому відобразив основні віхи життя Кобзаря, подані у фільмі як спогади. Головну роль виконав талановитий Амвросій Бучма. Це була перша українська картина , що мала міжнародний успіх (демонстровано у Польщі, Франції, США та Канаді). У фільмі «Тарас Трясило»(1928) П.Чардинін, натхненний поемою В.Сосюри та картиною І.Рєпіна «Запорожці», показує широкий розмах народного повстання селян і козаків проти Польщі. Фільм зроблено у жанрі епічної трагедії( у 1937 році – озвучено).Кінорежисер Георгій Тасін добивається значного успіху реалістичним фільмом «Нічний візник»(1929). В центрі фільму – образ старого візника Гордія Ярощука (А.Бучма), що у Одесі, зайнятій білогвардійцями, вимушений обслуговувати білих офіцерів. Він вважає себе непричетним до жодної влади, байдужим до всього, що діється за межами його сім’ї. Громадянську позицію йому доводиться зайняти лише після розстрілу білими його дочки Каті, що закохалася у червоного підпільника. Ярощук вимушений помститися вбивці. Театральний режисер Лесь Курбас пробує свої сили і в кіно, поставивши експериментальні фільми «Вендета»(1924), «Арсенальці» (1925).
Кінорежисер, актор Петро Чардинін Кінорежисер Олександр Довженко Актриса, режисер Юлія Солнцева
Олександр Довженко – фундатор українського поетичного кіно
Дочекалася Україна й свого генія у кінематографі, творчість якого мала світовий резонанс. Ним став Олександр Петрович Довженко.
Він народився у селі Сосниця Чернігівської губернії у селянській родині. Після закінчення учительської семінарії у Глухові працював учителем історії, географії, природознавства та гімнастики в училищі Житомира. О. Довженко прийняв радянську владу, підтримував соціалістичні реформи. Згодом жив і працював у Харкові художником у газеті « Вісті». Але Довженко мріє про кіно та архітектуру. У 1926 році він наважується на сміливий крок. Не маючи спеціальної підготовки, він усе ж приїздить на Одеську кіностудію і пропонує свої послуги, як режисера. Йому повірили і доручили короткометражний фільм (комедія «Вася-реформатор»). І цей фільм мав успіх. Згодом він пише сценарії та знімає комедію «Ягідка кохання» ( з М. Охлопковим, Д. Капкою), повнометражний детектив «Сумка дипкур’єра ( де зіграв роль кочегара), а у 1928 році кіно - поему «Звенигора», яка викликала захоплення кіномайстрів С. Ейзенштейна та В. Пудовкіна. Це була історико-поетична епопея, в якій Довженко виробляє свій, власний, ні на кого не схожий стиль кіно розповіді. У фільмі епізоди української давньої історії переплітаються з подіями громадянської війни 1918-1920рр, та з сценами з сучасності. Режисер вносить елементи містики, міфу в досить вільний простір свого твору, сміливо та вільно розпоряджається часом і простором, що кінематографісти осміляться робити лише через 40 років. Фільм демонструвався в 12 країнах світу, мав високу оцінку критиків. Натхненний успіхом, Довженко переїздить до Київської кіностудії, де у 1929 році ставить революційну драму «Арсенал».
Олександр Довженко і Іда Пензо у фільмі «Сумка дипкур’єра» Плакат до фільму «Звенигора»
У цій картині розповідається про повстання робітників заводу «Арсенал» у Києві 1918 року, що були незгодні з бездіяльною Центральною Радою. Сміливі метафоричні кадри повстання (розстріл незламного робітника Тимоша петлюрівцями), перемежувалися з гротескно-сатиричними, публіцистичними, вражаючими сценами І Світової війни. Індивідуальний досконалий поетичний стиль, живописні, символічні сцени, робота з освітленням кадру - усе це викликало захоплення критиків.
Фільм мав резонанс у світі. Поступово Довженко виводить на авансцену молодих талановитих акторів С.Свашенка, М.Надемського, працює з молодим талановитим оператором Д.Демуцьким. Змінюється на краще й його особисте життя. У 1928 році він одружився з талановитою актрисою Юлією Солнцевою, що стала його співавтором і вірною подругою на все життя.