6.Поразка Директорії та відновлення радянської влади в Україні

Створення українськими більшовиками Тимчасового робітничо-селянського уряду

Після Листопадової революції в Німеччині, ЦВК Ради Народних Комісарів Радянської Росії 13 листопада 1918 року визнав Брестський договір недійсним. По іншому більшовики оцінили й проголошення незалежної України. В офіційному циркулярі дипломата Л.Карахана було зазначено: «Ідея самостійної України – це ширма для захоплення її іноземцями».

28 листопада 1918 року Українська Революційна Рада(орган влади українських більшовиків) проголосила утворення Тимчасового робітничо-селянського уряду на чолі з Г.Пятаковим. З партизанських загонів та «червоних козаків» були сформовані І та ІІ Повстанські дивізії на чолі з Володимиром Антоновим-Овсієнком.

Микола Щорс – командир Червоної Армії Бійці Богунського полку Щорса у бою (кадр з фільму О.Довженка «Щорс»)

Дії І Повстанської дивізії червоних

І Повстанська дивізія червоних з грудня 1918 року розпочала наступ на Київ. До дивізії приєднувалися незадоволені політикою Директорії робітники й частина селянства. Богунський полк Миколи Щорса 12 січня 1918 року відвоював у петлюрівців Чернігів, та об’єднався з Таращанським полком Боженка. Вигравши битву з військами С.Петлюри під Броварами, червоні відкрили шлях на Київ. В боях червоний командир Микола Олександрович Щорс заслужив славу героя. Щорс походив з родини залізничника, що був родом з Білорусії. Працював фельдшером, а після закінчення Полтавського військового училища служив прапорщиком у царській армії. Брав участь у Першій Світовій війні. Спочатку співчував есерам, але згодом став підтримувати націонал-комуністів. Створив червоний партизанський загін на Чернігівщині. Згодом загін претворився в полк, названий іменем козацького отамана І.Богуна – Богунський. Бійці дуже поважали Щорса за гострий розум, м’якість, інтелігентність, неабияку хоробрість.

5 лютого 1919 року І Повстанська дивізія червоних захопила Київ. Директорія втекла у Вінницю, а згодом у Проскурів і надалі стала «кочуючим урядом». М.Щорс був нагороджений почесною зброєю і був призначений комендантом Києва.

Павло Дибенко – комдив червоних Червоноармійці Атака червоної кінноти

Дії ІІ Повстанської дивізії червоних

ІІ Повстанська дивізія під командуванням Павла Юхимовича Дибенка рухалася на Харків, де 1 січня 1919 року відбулося нове повстання робітників проти Директорії. 3 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд прибув до Харкова. Повстання у підтримку радянської влади відбулося й у Катеринославі, який було звільнено від військ Директорії 27 січня 1919 року. Через деякий час радянська влада встановлюється на Полтавщині, Донбасі, Херсонщині. «Співчуття місцевого населення - усе вирішило»- писав петлюрівський отаман у доповіді про причину поразки.

Загони Червоної Армії ( з картин Б.Грекова) Агітація до Червоної Армії

Дивізія П. Дибенка ввійшла до Криму, а 29 квітня 1919 року червоні звільнили Севастополь. Флот Франції, на який сподівався С.Петлюра, був неспроможний воювати проти більшовиків. Більшість французських моряків були солідарні з російським та українським пролетаріатом, що виступив проти поміщиків та буржуазії, тому не бажали воювати з червоними(на кораблях «Франс» та «Жан Барт» було піднято червоні знамена).

Таким чином на значній частині України було відновлено радянську владу. Директорія зазнала поразки. Але С.Петлюра продовжував боротьбу. У червні 1919 року він реформував війська і закріпився на лінії Проскурів – Кам’янець-Подільський.

Лекція 6. Західноукраїнська народна республіка

Закарпаття і Буковина у 1918-1919 роках