5. Народні виступи на території зунр
Пролетарські комуністичні виступи
Руйнація старого, більш стабільного і звиклого типу життя, яке було в часи Австрійської імперії, хаотичне утворення нової держави, (яка до того ж не мала широкого визнання у світі), післявоєнна економічна криза та постійні військові зіткнення з поляками та румунами – усе це призвело до народних хвилювань. Важке становище робітників і селян лягало на міцний грунт соціалістичних ідей. Народна активність знайшла своє відображення у:
утворенні Рад Робітничих і Солдатських депутатів у Дрогобичі, Коломиї, Стриї, Станіславі, інших містах;
проведенні 26 січня 1919 року в Дрогобичі пролетарської конференції, в якій взяло участь 10 тисяч робітників ( зокрема комуніст В.Коцко зробив доповідь про Жовтневу революцію, а конференція закликала до об’єднання Східної Галичини з Радянською Україною);
консолідації мілких комуністичних гуртків і утворенні у лютому 1919 року у Станіславі Комуністичної партії Східної Галичини(КПСГ, в майбутньому –Комуністична партія Західної України – КПЗУ) під керівництвом К.Саврича (Максимовича), яка виступала з націонал –комуністичними ідеями (тобто намагалася об’єднати національну українську ідею з марксизмом та комунізмом).
Заклик до повстання Військові Української Галицької армії
Збройне повстання в Дрогобичі 1919 року
Вищим проявом боротьби робітників за свої стало збройне повстання в Дрогобичі 14 квітня 1919 року. Повсталі закликали до повалення влади Національної Ради ЗУНР, послали привітання Радянській Україні, що була проголошена після падіння влади Директорії. Українська Галицька Армія перейшла в наступ проти повсталих. Після кровопролитного бою Дрогобич було захоплено силами УГА, повстання придушено. Таким чином розгортання класової боротьби стало додатковою перепоною на шляху досягнення державної незалежності українських земель.
6. Наступ польських військ і падіння зунр
Наступ польських і французьких військ
У квітні 1918 року на допомогу Польщі прийшла добре озброєна і навчена французька армія (60 тисяч вояків) генерала Й. Галлера , сформована з польських військовополонених, що воювали під час І Світової війни у складі німецької армії. Командували переважно французькі офіцери, що мали бойовий досвід. Як уже говорилося, Франція була зацікавлена в сильному союзнику Польщі, як противазі Німеччині. Польщу підтримувала Румунія, що оволоділа Підкарпаттям. УГА залишила Львів, Перемишль, Раву-Руську, Тернопіль, пробувала зупинити поляків на Золотій Липі, але невдало. Слабо озброєна та погано навчена УГА відступала з кривавими боями до Збручу. Довірена особа С.Петлюри у Варшаві Пилипчук виразив свою незацікавленість долею західних українців. Тому ЗУНР не було кому допомагати. Польські війська захопили майже усю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем та Заліщиками.
Чортківська офензива 1919 року
Задля стабілізації ситуації, у червні 1919 року Українська Національна Рада усю виконавчу, законодавчу та контролюючу владу в державі надає диктатору – Євгену Петрушевичу. Він призначає нового командуючого УГА – генерала О.Грекова, який готував новий широкомасштабний наступ. Він був проведений 7-28 червня 1919 року і отримав назву Чортківського наступу(або «Чортківської офензиви»). 25 тисяч українських солдат примусили відступити по всьому фронту 100 тисячну польську армію. Особливо відзначився корпус Мирона Тарнавського. Це викликало народне піднесення у боротьбі з загарбниками – приєдналося ще 15 тисяч добровольців. Але тритижневі бої виснажили армію, відчувався брак боєприпасів, ліків, харчів.
Тому стрімкий наступ польських військ 28 червня 1919року завершив Чортківську офензиву. УГА відступила за Збруч.
Окупація західноукраїнських земель
До середини липня 1919 року польські війська, за згодою Антанти, окупували усю Східну Галичину і Волинь, ліквідувавши українську державність. У польсько-українській війні загинуло близько 15 тисяч українців і 10 тисяч поляків.
21 листопада 1919 року, за спеціальним договором з західними державами, Галичина офіційно ввійшла в склад Польщі на правах автономії. Остаточно ці землі будуть віддані Польщі за Варшавським договором 1920 року.