§ 2. Суть судового рішення
У теорії цивільного процесу з приводу юридичної природи судового рішення було висловлено різні судження, у яких виділяються окремі властивості, що його характеризують. Вважається, що воно є актом судового підтвердження наявності чи відсутності певних правовідносин і наказом суду1; актом визнання, підтвердження існування чи не існування спірного права і наявності в підтвердженні наказу2; актом захисту прав громадян, підприємств, установ і організацій та охорони правопорядку шляхом встановлення права і сприяння в його здійсненні3; актом застосування норми права4, що владно підтверджує правовідносини сторін5, тощо.
Справді, судовим рішенням підтверджується наявність або відсутність між сторонами правовідносин, є в ньому і елементи наказу, воно є актом застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Але зазначені риси підкреслюють лише окремі властивості рішення, які не дають повного уявлення про його суть.
У рішенні суду є елементи імперативного характеру, наказу, примусової сили держави, але суть його не в цьому. Застосування примусової сили державою — це специфічна гарантія, що забезпечує реалізацію права і відрізняє його від інших соціальних норм. Одним з державних органів, який може застосовувати примусову силу, є суд. Актом діяльності суду на таке застосування є його рішення. Воно спрямоване безпосе-
1 Зейдер Н. Б. Судебное решение по гражданскому делу. — М., 1966. — С. 20;Штутін Я. Л. Вказ. праця. — С. 219.
2 Гурвич М. А. Лекции по советскому гражданскому процессу. — М., 1950. —С. 153—157; Решение советского суда в исковом производстве. — М., 1955. — С. 25.
3 КлейнманА. Ф. Новейшие течения в науке гражданского процесуального права. —М., 1967. — С. 83-89; Советский гражданский процесе. — М., 1989. — С. 251.
4 Курс советского гражданского процессуального права. — Т. 2. — М., 1981. — С. 251.
5 Цивільне процесуальне право України. — X., 1992. — С. 247.
405
редньо на виконання заходів примусу. Особливо чітко вони виявлені у рішеннях про задоволення судом позову про присудження. У них суд від імені держави визначає для сторін виконання певних дій реалізації їх спірних правовідносин. Визначення для сторін таких дій — це і є наказ суду. Примусова сила судового рішення властива і рішенню про визнання. Вона опосередковується на різних суб'єктах неоднаково і залежить від процесуального становища суб'єкта правовідносин, від характеру заінтересованості його у наслідках вирішення справи.
У рішенні суду є також елементи декларативного характеру — підтвердження наявності або відсутності між сторонами спірних правовідносин, права чи факту, що має юридичне значення. Таке підтвердження правовідносин є обов'язковою передумовою для відображення у рішенні не тільки наказу, а й інших його властивостей. Для того, щоб суд вирішив передане на його розгляд правове питання і застосовував примусову силу, він спочатку повинен підтвердити наявність чи відсутність правовідносин, а потім винести наказ про здійснення суб'єктом матеріальних правовідносин певних дій.
Неправильним буде визначення суті судового рішення за допомогою застосованих ним способів захисту права, передбачених ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що його порушують; присудження до виконання в натурі, припинення або зміни правовідносин тощо.
Суть рішення суду зумовлюється метою і завданням цього процесуального акта. Визначення суті рішення суду тим, чим воно об'єктивно є у реальній дійсності серед актів органів суду та інших органів держави, стане можливим, якщо зважати на завдання цивільного судочинства, особливості правосуддя, його функції щодо застосовування норм права до фактичного складу правового питання, що було предметом дослідження суду, суб'єктивні та об'єктивні межі дії судового рішення. Судове рішення — акт правосуддя у цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільно від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від його політичної, економічної і юридичної характеристики.
406