§ 4. Засоби доказування

4.1. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників

Сторони, треті особи й інші особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення (ст. 27 ЦПК України), реалізація якого гарантується передбаченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення (ст. 176 ЦПК України), правом на одержання від суду повідомлення про час і місце судового засідання (ст. 158 ЦПК України), а також встановленням безумовної підстави для скасування судового рішення, якщо справу було розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі (п. З ч. 1 ст. 311, п. З ч. 1 ст. 338 ЦПК України).

Пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, про відомі їм обставини, що мають значення Для справи, є джерелом інформації, засобом доказування (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Включення до змісту пояснень сторін і третіх осіб доводів, міркувань та заперечень, якщо вони не

293

пов'язані з уточненням, розширенням, поглибленням відомих сторонам обставин у справі, суперечить положенням статей 27, 57 ЦПК України. Наприклад, особи, які беруть участь у справі, можуть висловити свою думку про можливість розгляду справи за відсутності свідків або експертів, які не з'явилися у судове засідання (ст. 170 ЦПК України). Така думка не входить до складу пояснень сторін і третіх осіб про відомі обставини у справі.

Пояснення сторін у процесі доказування можуть надати найбільш повні і точні відомості про обставини справи, оскільки вони є суб'єктами спірних правовідносин, що розглядаються судом. З цих причин їх пояснення не завжди можуть мати об'єктивний характер. Не можна бути свідком у своїй справі (пето іезііз ійопіиз іп саизаргоргіа).

Об'єктивність пояснення сторін і третіх осіб забезпечується покладенням на них обов'язку сумлінно користуватися належними правами, проте процесуальні санкції за невиконання обов'язку дати об'єктивні пояснення не передбачені. Але сторони, треті особи та їх представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (ч. 1 ст. 62 ЦПК України).

Пояснення сторін і третіх осіб можуть бути зроблені в усній і письмовій формі. Письмове пояснення позивача спочатку втілюється у зміст позовної заяви (ст. 119 ЦПК України). Пояснення по суті заявлених вимог позивач і відповідач дають судді в усній формі в попередньому судовому засіданні при підготовці справи до судового розгляду. Якщо у справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторону та інших осіб, які беруть участь у справі, дати пояснення окремо щодо кожної з них (ч. З ст. 176 ЦПК України).

При особистій участі у судовому засіданні пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, в усній формі, а письмові — оголошуються. Оголошуються і їх пояснення, які були зафіксовані у протоколі судового засідання, одержаного від іншого суду в порядку виконання доручення щодо збирання доказів (статті 132, 176 ЦПК України). Для повного і правильного пізнання пояснень сторін і третіх осіб, процесуаль-294

нйй закон надає їм, іншим особам, які беруть участь у справі, право ставити запитання одне одному (статті 27, 176 ЦПК України), а суду — вжити для цього всіх передбачених законом заходів (ст. 160 ЦПК України).

У змісті пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмета доказування другої сторони. У юридичній літературі визнання фактів поділяється на судове і позасудове. Такий поділ є неправильним, оскільки позасудове визнання здійснюється поза процесуальними нормами його одержання, а тому не є доказом. Воно є доказовим фактом, що мав місце поза цивільним процесом. Визнання у суді входить до складу пояснень сторін, робиться в установленому процесуальному порядку і процесуальній формі, тому є не судовим визнанням, а визнанням у цивільному процесі. Підтвердження фактів, що входять у обов'язок доказування другої сторони, за межами цивільного процесу не є визнанням, а тому поділ визнання на судове і позасудове не має підстав¹.

ЦПК України відоме визнання фактів (обставин) (ч. 1 ст. 61) і визнання позову (ст. 31). Визнання факту можливе однією й другою стороною, визнання позову — лише відповідачем. Оскільки позов складається з предмета, підстав і змісту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементів позову може бути об'єктом визнання. Процесуальним наслідком визнаного у цивільному процесі однією зі сторін факту встановленим, є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування. При цьому не виключається доказова діяльність, спрямована на встановлення інших фактів підстав вимоги і заперечення сторін у справі.

Визнання стороною у цивільному процесі факту не є для суду обов'язковим. Він може не вважати визнаний факт встановленим або прийняти відмову сторони від визнання у поперед-

¹ Юдельсон К. С. Проблеми доказьівания в советском гражданском процессе. — М., 1951. — С. 207-208.

295

ньому засіданні обставини, якщо буде встановлено, що визнання не відповідає дійсним обставинам справи, порушує чиї-не-будь права й законні інтереси, зроблено під впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання істини. У такому випадку сторона має продовжити доказову діяльність на підтвердження цього факту (ст. 178 ЦПК України).

Визнання факту може, бути без застереження (просте) та із застереженням (кваліфіковане), але завжди є безумовним.

Пояснення сторін і третіх осіб підлягають перевірці і оцінці поряд з іншими доказами у справі, одержаними від інших осіб та інших засобів доказування.