Глава 25. Цивільне судочинство України з іноземним елементом

§ 1. Правове регулювання цивільного судочинства з іноземним елементом

Розвиток людського суспільства викликає об'єктивну необхідність налагодження зв'язків і співробітництва у різних галузях суспільного життя між усіма державами, народами і націями. Україна будує відносини з іншими державами на основі поваги до їх суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, необхідності забезпечення непорушності прав і свобод людини.

У сучасних міжнародних відносинах беруть участь різні державні органи, господарські організації, окремі громадяни, діяльність яких виходить за межі територій країн, де визначений їхній особистий, громадський і державний статус. їх діяльність за межами своїх країн матиме плідний характер за умови створення такого правового режиму, який сприяв би виконанню покладених на них завдань, захищав інтереси громадян і юридичних осіб на території іншої держави.

Україна поширила на іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим (ст. 26 Конституції України), у тому числі у сфері цивільного судочинства (статті 410-415 ЦПК України), але з особливостями при вирішенні окремих питань правового регулювання. Такі особливості закріплені у законодавстві України та міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які належать до джерел міжнародного цивільного процесу.

До внутрішнього законодавства, у якому закріплено норми міжнародного цивільного процесу, належать: ЦПК України (розділи VIII, X); Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХП; Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. № 2557-ІП; «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198; закони України: «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХИ, «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ; Постанова Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. № 1545-ХП, якою встановлено, що в Україні можуть застосовуватися нормативні акти СРСР з питань, що не врегульовані законодавством України, і якщо вони не суперечать Конституції і законам України; Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листопада 2001 р. № 2860-ІП; Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ.

До міжнародних угод, якими врегульовані правила міжнародного цивільного процесу, належать двосторонні та багатосторонні договори з участю України, які можна поділити на дві групи: угоди колишнього СРСР, які зберігають юридичну силу для України; угоди, підписані Україною.

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978 р. (ст. 24) передбачає, що двосторонній договір, який на момент правонаступництва держав був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, коли: вони чітко про це домовилися; внаслідок своєї поведінки вони повинні вважатися такими, що висловили таку домовленість. Відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» наша держава є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7). До них належать договори СРСР: про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Фінляндською Республікою (11 серпня 1978 р.); про взаємне надання правової допомоги з Алжирською НДР (23 лютого 1952 р.); про правову допомогу у цивільних справах з Республікою Кіпр (19 січня 1984 р.) та ін.

СРСР був учасником Гаазької конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р. На території України вона діяла з липня 1967 р. і до прийняття Закону України «Про правонаступництво України». Відповідно до статей 17 і 22 Віденської конвенції про правонаступництво держав стосовно договорів (Україна приєдналася до неї 17 вересня 1992 р.) нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасниці будь-якого договору, який на момент правонаступництва держави був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Повідомлення про правонаступництво подається у письмовій формі і підписується главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ. Україна такого повідомлення не зробила2.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать: Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. та Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., учасником якої був СРСР.

До підписаних Україною міжнародних угод, у яких передбачені норми цивільного процесу, належать договори: про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з Литовською Республікою (7 липня 1993 р.), Латвійською Республікою (23 травня 1995 р.); про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах з Республікою Грузія (9 січня 1995 р.), Китайською Народною Республікою (31 жовтня 1992 р.), Естонською

Республікою (15 лютого 1995 р.), Республікою Молдова (13 грудня 1993 р.), Республікою Польща (24 травня 1993 р.); про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах з Монголією (27 червня 1995 р.); КНДР (13 жовтня 2003 р.), а також Республікою Куба (27 березня 2003 р.), Грецькою Республікою (2 липня 2002 р.), Угорською Республікою (2 серпня 2001 р.), Чеською Республікою (28 травня

2001 р.), Турецькою Республікою (23 листопада 2000 р.), Республікою Македонія (10 квітня 2000 р.), В'єтнамом (6 квітня2000 р.), Республікою Узбекистан (19 лютого 1998 р.)> Румунією (ЗО січня 2002 р.), Вірменією (1 березня 2001 р.) та ін.

Норми міжнародного цивільного процесу передбачені у консульських конвенціях з участю України. Україна є учасницею Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеної між державами – членами СНД в м. Мінську 22 січня 1993 р.

Україна також підписала Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладену державами – учасниками СНД 7 жовтня

2002 р. в м. Кишиневі, з вступом в силу якої припиняє дію Мінська конвенція (ст. 120).

З питань цивільного процесу діють численні Гаазькі конвенції, в яких Україна не бере участі, а саме:

Конвенція про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р.;

Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р.;

Конвенція про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р.;

Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню у галузі захисту неповнолітніх від 5 жовтня

1965 р.;

Конвенція про компетенцію властей і право, яке підлягає застосуванню та про визнання рішень у галузі усиновлення від 5 листопада 1965 р.;

Конвенція про визнання і виконання рішень у справах про аліментні обов'язки щодо дітей від 15 квітня 1958 р.;

Конвенція про визнання і виконання іноземних судових рішень у цивільних і торговельних справах від 1 лютого 1971р.;

Конвенція, яка відміняє вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 р.