§ 6. Підвідомчість спорів, що виникають зі шлюбно-сімейних відносин

Відповідно до Сімейного кодексу України захист прав, що виникають із сімейних відносин, здійснюється судом і органами опіки та піклування, а також іншими органами і організаціями у випадках і в порядку, встановлених законодавством (статті 18, 19).

211

Судам підвідомчі спори про: поділ спільного майна подружжя, що може бути проведений як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання (ст. 69); про стягнення утримання (аліментів) від другого з подружжя (ст. 77); про визнання шлюбу недійсним у разі порушення умов його укладення (ст. 40), а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Судом вирішуються справи про розірвання шлюбу подружжя, яке має неповнолітніх чи малолітніх дітей (ст. 109). За наявності згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу провадиться в органах реєстрації актів цивільного стану (ст. 106). В органах реєстрації актів цивільного стану особами, визнаними у встановленому порядку безвісно відсутніми або недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також з особами, засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років (ст. 107). Але у випадках, коли той з подружжя, хто був в ув'язненні, або опікун того з подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь непрацездатного подружжя, розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку, судам підвідомча справа про визнання розірвання шлюбу фіктивним (ст. 108). Встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою у шлюбі, провадиться на підставі подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини до державного органу реєстрації актів цивільного стану. При відсутності спільної заяви батьківство може бути встановлено у судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (ст. 128).

Судам підвідомчі справи про оспорювання запису батьківства (материнства) — особа, яка записана як батько або як мати дитини у книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, у разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав, має право оспорити проведений запис (статті 136-140). 212

Судам підвідомчі спори про прізвище та ім'я дитини. Якщо батьки мають різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків, а при відсутності згоди — за рішенням органів опіки та піклування або суду (ст. 145). Спір між батьками щодо імені дитини (ст. 146), про зміну прізвища дитини (ст. 148) може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

У разі відсутності згоди між батьками про участь у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, цей порядок визначається органами опіки та піклування. Коли батьки ухиляються від виконання їх рішення, то другий з батьків має право звернутися за вирішенням спору до суду (ст. 159).

Відповідно до ст. 257 дід і баба, прабаба та прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками і правнуками. У разі відмови батьків чи інших осіб від надання такої можливості спір вирішується судом.

Судам підвідомчі спори між батьками про місце проживання малолітніх дітей (ст. 161), про повернення дітей від будь-якої особи (ст. 163), а також справи про позбавлення батьківських прав батьків або одного з них (ст. 164), питання про дозвіл батькам, позбавленим батьківських прав, на побачення з дитиною (ст. 168).

Суд може прийняти рішення про відібрання дитини і пере-дання її на опікування органам опіки та піклування без позбавлення батьківських прав, якщо залишення дитини у осіб, у яких вона перебуває, є небезпечним для неї. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі життю або здоров'ю дитини, органи опіки та піклування мають право прийняти рішення про негайне відібрання дитини у батьків або інших осіб, на вихованні яких вона фактично перебуває. У цих випадках органи опіки та піклування зобов'язані негайно повідомити прокурора і протягом семи днів після прийняття рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків або одного з них батьківських прав чи про відібрання Дитини. Коли відпадуть причини, що перешкоджали належному вихованню дитини, батьки можуть порушити у суді справу про її повернення (ст. 170).

213

Встановлений ст. 221 КЗпП України порядок поширюється і на спори, які виникають між працівниками та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим органом незалежно від форми трудового договору. Індивідуальні трудові спори суддів, прокурорських і слідчих працівників, працівників навчальних закладів, наукових та інших установ, прокуратури, які мають класні чини, розглядаються у такому самому порядку, з врахуванням особливостей, передбачених законодавством (ст. 222 КЗпП України).

Судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, а вирішуються вони в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується загальним порядком (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від б листопада 1992 р. № 9).

Комісія по трудових спорах є обов'язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 224 КЗпП України). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП України).

Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: 1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, передбачених ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП України; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або 216

призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП України; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників з питання застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішене власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) у-межах наданих їм прав.

Безпосередньо в судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу: 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і у встановленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені у зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу і повернулися після закінчення цієї роботи чи служби (ст. 232 КЗпП України).

До правового регулювання підвідомчості суду справ, що виникають з трудових правовідносин, Конституцією України були внесені істотні зміни. Стаття 43 Конституції України закріплює широкі трудові права громадян, а оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поши-

217

рюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно з ч. З ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії і звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на підставі Конституції гарантується, тому трудові справи розглядаються судами й у тому разі, коли працівник не звертався за вирішенням спору до комісії по трудових спорах. Суд не має права відмовити особі у прийнятті позовної заяви лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»). Попереднє по-засудове вирішення трудових спорів у комісії по трудових спорах не є обов'язковим, тому працівник на свій розсуд * вирішує питання звертатись чи не звертатись йому до неї за розв'язанням трудового спору.

Особливість характерна для підвідомчості і вирішення судом колективних трудових спорів (конфліктів). Такі спори виникають між сторонами колективного трудового договору, якими згідно зі ст. З Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР є наймані працівники підприємств і організацій, профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація та власник підприємства, організації.

Колективний трудовий спір вважається таким, що виник (тобто у наявності), після обов'язкового застосовування процедури попереднього врегулювання розбіжностей між сторонами (тобто примирної процедури), внаслідок якої власник або уповноважений ним орган повністю або частково відмовив у задоволенні вимог найманих працівників чи їх професійних спілок або коли строки розгляду вимог закінчились, а від власника не надійшло відповіді.

Примирна процедура врегулювання розбіжностей між сторонами колективного трудового договору провадиться з участю примирних комісій, незалежних посередників і трудового арбітражу (статті 7-16 Закону, Указ Президента України «Про утворення Національної служби посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98). 218

Для захисту своїх економічних і соціальних інтересів працівники мають право на страйк (ст. 44 Конституції України), який одночасно є засобом врегулювання колективного трудового конфлікту. Страйк на підприємстві оголошується рішенням загальних зборів (конференції) найманих працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників. Водночас з оголошенням страйку обирається орган (особа) для керівництва ним.

Орган, який очолив страйк, може, керуючись ст. 39 Конституції України, організувати проведення мітингів, зборів, пікетів, походів, демонстрацій за межами підприємства з обов'язковим завчасним сповіщенням органів місцевої виконавчої влади. Але в інтересах національної безпеки та громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей реалізація цього права може бути обмежена судом.

Аналіз ст. 39 Конституції України свідчить, що право на звернення із заявою до суду щодо відкриття справи про обмеження прав страйкуючих збиратися і провадити збори, мітинги, походи, демонстрації мають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, повноваження яких поширюються на територію, на якій відбувається страйк. Така заява розглядається судами у порядку, встановленому для розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Судам підвідомчі також справи про визнання страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а також про заборону проведення страйку з підстав ст. 24 Закону. ЦПК України окремо не встановлено порядок їх розгляду, але, виходячи з характеру спірних колективних трудових правовідносин і ст. 15 ЦПК України, такі справи підвідомчі суду і на практиці правильно розглядаються у порядку позовного провадження за місцезнаходженням відповідача (ст. 109 ЩІК України) — органу (особи), що очолює страйк. Звернутися до суду з позовом (бути позивачем)

219

може власник особисто або уповноважений ним орган (пред--ставник). Стаття 23 Закону не передбачає права прокурора на звернення до суду з вимогою про визнання страйку незаконним, але він має таке право на підставі ч. 2 ст. З, ст. 45 ЦПК та ст. 33 Закону України «Про прокуратуру». Судам підвідомчі також індивідуальні трудові спори, пов'язані з наслідками визнання страйку незаконним.

У випадках заборони проведення страйку Національна служба посередництва і примирення звертається із заявою про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) відповідно до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя (ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).