§ 2. Повноваження суду, пов'язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню його рішень

У порядку цивільного судочинства розглядаються численні питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, зокрема про: роз'яснення рішення; відстрочку, розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання; оголошення розшуку боржника і дитини; розгляд скарг на дії, бездіяльність державного виконавця; поворот виконання; інші питання, передбачені законом.

Роз'яснення рішення, що підлягає виконанню. Ухвалене судом рішення має бути визначеним – давати чітку, конкретну і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, що розглядалися судом у цивільній справі.

Якщо рішення суду є незрозумілим (ч. 1 ст. 221 ЦПК України) у визначенні розміру задоволеної вимоги, у встановленні обсягу визнаних прав тощо, що перешкоджає його правильному виконанню, то дані недоліки рішення можуть бути усунені в порядку його роз'яснення судом, який вирішив справу.

Стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю і сторонам виконавчого провадження у разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення.

Суд роз'яснює своє рішення за правилами, встановленими ст. 221 ЦПК України, яка надає право звернутися до суду із заявою також іншим особам, які брали участь у справі, та державному виконавцю. Право на звернення до суду із заявою про роз'яснення рішення може бути реалізоване, якщо рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред'явлений до примусового виконання (три роки за ст. 21 Закону).

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом з викликом сторін або державного виконавця, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу. Ухвала про роз'яснення рішення може вирішувати тільки питання більш повного і зрозумілого викладення тих положень резолютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи змісту його і не вирішуючи питань, які не були розв'язані у ньому.

На ухвалу суду про роз'яснення рішення може бути подано апеляційну скаргу (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання рішення суду. Суд, який ухвалив рішення і видав виконавчий документ, може надати відстрочку або розстрочку його виконання, а також змінити спосіб і порядок виконання (ст. 373 ЦПК України). Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк.

Розстрочка – виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб'єктивний та об'єктивний характер, але є єдиними у своїй суті – ускладнюють виконання рішення або роблять виконання неможливим. Стаття 33 Закону їх тільки називає, але не розкриває змісту, як це зроблено у ст. 373 ЦПК України, якою до таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо. У ній не наведено повного переліку обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим, але дана норма встановила напрям загальних відправних для правильного їх визначення.

Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні не тільки інтересів боржника, а й стягувача. Тому для вирішення питання про відстрочку або розстрочку необхідно врахувати такі умови: відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове перебування боржника у такому стані; виконання може мати особливо несприятливі наслідки для боржника; щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з ухваленням рішення у справі (ст. 217 ЦПК України). Якщо питання про відстрочку або розстрочку не порушувалося перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, то державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК України).

Така заява може бути подана до суду протягом строку давності пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання (трьох років за ст. 21 Закону), безумовно, якщо за рішенням ще не відбулося стягнення.

У нормативному порядку не визначено конкретної форми і змісту такої заяви. Але, у будь-якому разі, виходячи з норм ЦПК України, за формою вона має бути письмовою, оскільки у випадках, коли допускається усна заява, про це зазначається в самій нормі права. За змістом у заяві належить зазначити, до якого суду вона подається, від кого, адреса такої особи, у якій справі, у чому суть прохання і чим воно викликане, докази, які стверджували б наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, дата подання заяви і підпис особи, яка її подала.

Заява розглядається за загальними правилами, передбаченими ЦПК України, у десятиденний строк з постановленням ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення може бути подано апеляційну скаргу (п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Якщо наданий судом строк для відстрочки або розстрочки виконання пройшов, а обставини, що ускладнюють виконання, не змінилися і стягнення не відбулося, то заінтересовані особи вправі знову подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду. Після закінчення відстрочки виконання провадження по примусовому виконанню рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Суд, що видав виконавчий лист на виконання ухваленого ним рішення, може змінити спосіб або порядок його виконання, спрямовуючи їх на здійснення нових заходів для реалізації прав осіб, на користь яких було ухвалене дане рішення. Статтею 33 вищезгаданого Закону для зміни способу і порядку виконання встановлено аналогічні підстави для відстрочки і розстрочки виконання рішення.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за ухваленим рішенням визначеним судом порядком виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, знецінення об'єкта стягнення чи з інших причин.

Якщо суд присудив відповідачу передати позивачеві певні індивідуальні речі, а вони були знищені, знецінилися або не є власністю відповідача, то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід примусового виконання, як вилучення у боржника і передача стягувачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможливо. Тут не може наставати відстрочка або розстрочка виконання, а настане зміна способу і порядку виконання. У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконання неможливим у інших. Хвороба боржника може унеможливити виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний особисто виконати певні дії на користь стягувача, що потребують певних фізичних зусиль. Водночас хвороба боржника не може перешкодити виконанню рішення суду про передачу наявного у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця обставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання. Заміна способу і порядку виконання може виникнути при виконанні рішення про відібрання дитини. У разі потреби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ст. 78 Закону).

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки – обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання – обставини, що роблять виконання неможливим. Такі уточнення доцільно було б внести до ст. 33 Закону та ст. 373 ЦПК України.

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання – компетенція суду, який видав виконавчий документ (ст. 373 ЦПК України, статті 5, 33 Закону), правило ч. 2 ст. 76 Закону, яке надає державному виконавцеві право організувати виконання рішення без участі боржника зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця провести зміну порядку виконання рішення, а тому воно як таке, що суперечить ст. 33 Закону, підлягає скасуванню.

Відмова від стягнення і затвердження мирової угоди. Стя-гувач має право відмовитися від примусового виконання. Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом. Процесуальний порядок розгляду судом відмови стягувача від примусового виконання і визнання мирової угоди сторін передбачений ст. 372 ЦПК України.

Заява стягувача про відмову від примусового виконання, зменшення розміру стягнення і мирова угода сторін із заявою про її затвердження подаються у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її до районного (міського) суду за місцем виконання рішення. До прийняття відмови від примусового виконання (зменшення розміру стягнення) та до затвердження мирової угоди сторін, суд роз'яснює стягувачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Суд вправі перевірити і не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, не визнати мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права чи свободи. Про прийняття (відхилення) судом відмови від примусового виконання, про затвердження (відмову в затвердженні) мирової угоди суд постановляє ухвалу. У ній мають бути зазначені умови затверджуваної судом мирової угоди сторін. Ухвали суду, постановлені з цих питань, згідно з п. 8 ст. 293 ЦПК України можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Оголошення розшуку боржника або дитини. Згідно зі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку з втратою годувальника, а також про місце знаходження дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, державний виконавець звертається до суду з поданням про оголошення розшуку боржни-ка-громадянина або дитини.

Державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини за іншими документами, але за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати шляхом внесення на депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певної грошової суми для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини (ст. 48 Закону).

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 375 ЦПК України.

Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника-громадянина або дитини можуть бути подані до суду (районного, міського) відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем Цроживання (знаходження) стягувача (ч. З ст. 42 Закону, ч. 1 ст. 375 ЦПК України).

Про оголошення розшуку боржника або дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.

Ухвала суду з питання оголошення розшуку боржника і дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 22 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Цивільний процесуальний порядок встановлений для розгляду питання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371 ЦПК України). Стягувач має право подати заяву про поновлення пропущеного строку до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання. Заява має бути розглянута у десятиденний строк, з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.

Питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу вирішується судом за поданням державного виконавця, яке розглядається у десятиденний строк з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 374 ЦПК України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються також питання:

про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК України);

про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК України);

про заміну сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК України).

Конституція України у ст. ЗО закріпила принцип недоторканності житла: за яким не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Гарантією реалізації цього принципу є встановлений ст. 376 ЦПК України процесуальний порядок вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи вирішується судом за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає таке подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої особи державної виконавчої служби, можуть бути оскаржені учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (статті 85, 111 Закону) та розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Статтею 85 Закону встановлено, що на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або на відмову в здійсненні передбачених Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження її відповідного відділу або до іншого суду згідно з вимогами Закону.

Зазначені правила були розширені ст. 24820 ЦПК України 1963 р. і текстуально відтворені у ст. 383 ЦПК України 2004 р., за якою учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.

Отже, рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до суду на підставі нормативних правил ч. 2 ст. 55 Конституції України, статей 7, 85 Закону, ст. 383 ЦПК України.

Об'єктивність і правильність виконавчого провадження забезпечуються ст. 17 Закону про відводи, за яким державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні й підлягають відводу (самовідводу), якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані у результатах виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Заява сторін або їх представників про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, а заява про відвід експерта, спеціаліста, перекладача – державним виконавцем, постанова якого затверджується начальником відповідного відділу.

Постанова про відмову в задоволенні відмови державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду в десятиденний строк, постанова про відмову в задоволенні відводу експерта, спеціаліста, перекладача – у той же строк начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби, а у

разі його відмови – до суду. Скарга подається до районного (міського) суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби (ст. 85 Закону).

Скарга розглядається у судовому засіданні з повідомленням сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду скарги постановляється відповідна ухвала, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

До суду в десятиденний строк може бути оскаржена заявником постанова державного виконавця про відкладення відкриття виконавчого провадження і про відмову у його відкритті, а сторонами – постанова про відкриття виконавчого провадження (ч. 7 ст. 24, ч. 4 ст. 26, ч. 4 ст. 27 Закону).

Якщо державний виконавець виніс постанову про відкладення провадження виконавчих дій, то вона може бути оскаржена до суду в триденний строк (ч. З ст. 32 Закону).

У десятиденний строк до суду може бути оскаржена постанова державного виконавця про повернення виконавчого документа і авансового внеску (ч. 4 ст. 40 Закону), про зупинення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 39 Закону), постанова про закриття виконавчого провадження (ч. З ст. 37 Закону), постанова про накладення штрафу (ч. 2 ст. 87 Закону), інші рішення, дії, бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, пов'язані з виконанням рішення суду (ч. 2 ст. 55 Конституції України, ст. 85 Закону, ст. 383 ЦПК України).

У порядку цивільного судочинства розглядаються інші питання, пов'язані з виконавчим провадженням.

При зверненні стягнення на майно боржника у випадках, коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця (ч. 5 ст. 50 Закону). Отже, частка боржника в спільній власності подружжя або спільній (сумісній) власності інших громадян, на яку звертається стягнення на виконання рішення суду, визначається судом у порядку цивільного судочинства за поданням державного виконавця.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про звільнення майна з-під арешту.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена і оплачена державним митом (ст. 119 ЦПК України) з дотриманням правил про підсудність, – за місцезнаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК України). Відповідачами у справах про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) притягуються боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 р. № 6).

Справа розглядається за правилами цивільного судочинства, які врегульовують позовне провадження у справах в суді першої інстанції (статті 107-233 ЦПК України), з ухваленням рішення, на яке може бути подана апеляційна скарга (ст. 292 ЦПК України).

На захист майнових прав стягувача у виконавчому провадженні спрямована ст. 86 Закону, за яким стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи такий позов розглядається за правилами цивільного судочинства.

У порядку цивільного судочинства вирішуються також питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Таке подання суд розглядає негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших

заінтересованих осіб, але за участю державного виконавця (ст. 377 ЦПК України).

Суд, за заявою сторони або за поданням державного виконавця замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ст. 378 ЦПК України). Питання розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, неявка яких не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони.

За поданням державного виконавця судом вирішується питання про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК України). Про час і місце розгляду цього питання в судовому засіданні повідомляються сторони та заінтересовані особи, неявка яких не перешкоджає його вирішенню.

Поворот виконання. Як цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав відповідача, поворот виконання полягає у поверненні (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням. Правове регулювання повороту виконання проведено у статтях 380-382 ЦПК України. Для настання повороту виконання необхідно: одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум у порядку виконання рішення суду; скасування такого рішення суду і закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи заміна рішення шляхом задоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються в меншому розмірі, чи має місце відмова в їх задоволенні. У зазначених випадках, ухвалюючи рішення, суд має зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції (що розглядає справу в апеляційному, касаційному порядку), який скасовує або змінює рішення, чи судом, рішення якого було скасоване при новому розгляді ним справи. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних строків позовної давності може звернутися до суду першої інстанції, у якому знаходиться справа, із заявою про повернення коштів, майна й інших стягнень з нього за скасованим рішенням. Заява розглядається з викликом сторін і суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення майна в натурі відшкодовується вартість останнього в розмірі грошових коштів, одержаних від його реалізації (ч. З ст. 380 ЦПК України).

Поворот виконання в окремих категоріях справ має особливості, передбачені ст. 382 ЦПК України.

У справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, поворот виконання допускається, якщо рішення скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами та якщо скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, незалежно від того, в якому порядку скасовано рішення, поворот виконання допускається лише у випадках, коли рішення було обґрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

Отже, чинним законодавством до компетенції суду віднесені численні питання, пов'язані з виконавчим провадженням, зі зверненням рішення до виконання, і які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що забезпечує захист прав й інтересів сторін та учасників виконавчого провадження, його законність і обґрунтованість1.

Запитання для самоконтролю

Які рішення звертаються до примусового виконання

Яку форму і зміст має виконавчий лист

У якому випадку суд видає дублікат виконавчого листа

Хто здійснює контроль за виконанням судових рішень

Рекомендована література

Штефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконаннясудових рішень. – К., 2001.

Фурса С. Я., Щербак С. В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К., 2004.

Тертишников В. И., Тертишников Р. В. Закон Украиньї об исполнительном производстве: Научно-практический комментарий. – X., 2000.

РОЗДІЛУ. МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

До міжнародного цивільного процесу належить правове регулювання діяльності судів щодо розгляду цивільних справ, які виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, а також виконання окремих процесуальних дій, визнання і виконання судових рішень з участю іноземного елемента. Як правило, до цього процесу включаються питання:

1. про міжнародну підсудність (юрисдикцію, компетентність) цивільних справ;

2. про цивільно-процесуальне становище іноземних громадян, юридичних осіб, іноземних держав та їхніх дипломатичних представництв і консульських установ;

3. про цивільно-процесуальне становище міжнародних(міждержавних) організацій;

4. про судові докази у цивільних справах з іноземним елементом;

5. про надання правової допомоги у виконанні іноземнихсудових доручень;

6. про визнання і примусове виконання іноземних судовихрішень;

7. про застосування іноземного права;

8. про юридичне значення провадження у справах, порушених в іноземних судах і не закінчених там.

Ці та інші питання розглядаються і вирішуються судами України за загальними правилами цивільного судочинства, крім випадків, передбачених нормами внутрішнього законодавства і міжнародними договорами нашої держави.

У науці міжнародного приватного права питання міжнародного цивільного процесу включені до його складу як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правовідносин (цивільних, трудових, сімейних) з іноземним елементом, що виникають в умовах міжнародного спів робітництва. Однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей права за предметом їх правового регулювання. Отже, питання цивільного судочинства з іноземним елементом є складовою частиною цивільного процесуального права України.