§ 5. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю

446

або батьком дитини. Повна цивільна дієздатність надається за рішенням органу опіки та піклування, до якого подається заява заінтересованої особи за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст. 35 ЦК України). На відкриття провадження у справі така неповнолітня особа подає заяву до суду за місцем свого проживання. Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК України, якою встановлені форма і зміст позовної заяви, та особливостям, передбаченим ст. 243 ЦПК України, зокрема у ній мають бути зазначені обставини про те, що неповнолітня особа досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором або є матір'ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Суд розглядає справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності за участю заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь останніх у розгляді справи є обов'язковою. Справи розглядаються судом з додержанням загальних правил їх розгляду, встановленого ЦПК України для окремого провадження (ст. 235 ЦПК України).

За результатами розгляду справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, суд ухвалює рішення про задоволення вимоги заявника. Після набрання рішенням законної сили у разі задоволення заявленої вимоги, неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність. Таке рішення надсилається органові опіки та піклування і поширюється на всі цивільні права і обов'язки особи, якій надана повна цивільна дієздатність (ч. 4 ст. 35 ЦК України).

§ 6. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

Судова діяльність щодо розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою спрямована на зміну правового статусу осіб. Так, якщо протягом одного року у місці постійного проживання фізичної особи немає відомостей про місце її перебування, то така особа

447

може бути визнана судом безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України). Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. За наявності конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ст. 46 ЦК України).

Така зміна правового статусу фізичної особи (визнання останньої безвісно відсутньою або оголошення її померлою) викликана необхідністю захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій, які перебувають з ним у певних юридичних відносинах і для яких тривала відсутність фізичної особи стала перешкодою для здійснення суб'єктивних цивільних прав. Судовий порядок розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою є надійною процесуальною гарантією від незаконної та необгрунтованої зміни їх юридичного статусу.

Статті 246-250 ЦПК України врегульовують процесуальний порядок розгляду таких справ: про визнання фізичної особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою; про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Відкривається справа у суді заявником, яким може бути особа, яка має цивільно-правову заінтересованість у зміні правового статусу фізичної особи. Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб'єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину, у разі його тривалої відсутності, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи — про його майно).

Провадження у справі може бути відкрито за ініціативою органів держави, підприємств, установ, організацій і окремих 448

громадян, якщо зазначена зміна юридичного статусу громадянина необхідна для захисту прав та інтересів інших осіб, який вона має право здійснювати (ст. 45 ЦПК України).

На відкриття справи подається письмова заява до суду за місцем проживання заявника із зазначенням реквізитів, перелічених у ст. 119 ЦПК України. У ній, як це передбачено ст. 247 ЦПК України, також має бути зазначено, з якою метою необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою, і наведені обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи або обставини, які загрожували смертю особі, яка пропала безвісти, або які дають підставу припустити її загибель від певного нещасного випадку.

Такі відомості дозволяють судді при прийнятті заяви визначити наявність у особи, що її подає, права на звернення до суду, склад осіб, яких належить притягнути до участі у процесі у справі, а також те, які необхідні докази. Стаття 248 ЦПК України зобов'язує суддю у порядку підготовки справи до розгляду встановлювати осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть надати відомості про відсутнього, а також звернутися із запитом до відповідних організацій за останнім місцем проживання відсутнього і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей про нього.

Водночас суд покликаний вжити заходів через органи опіки та піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, якщо опіка ще не встановлена.

Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд вважає за потрібне допитати. За наслідками розгляду справи ухвалюється рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення померлою.

У резолютивній частині рішення зазначаються не тільки відомості про особу, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, а й початок безвісної відсутності або день смерті фізичної особи, що визначається відповідно до правил статей 43 і 46 ЦК України.

Рішення суду про оголошення фізичної особи померлоюпісля набрання ним законної сили надсилається органові15 5-327 449

реєстрації актів цивільного стану, що є в районі діяльності суду, для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу місцевого самоврядування, для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Якщо фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, з'явиться або буде виявлено місце її перебування, особи, за заявою яких судом був змінений правовий статус цієї особи, він сам та інші особи, які можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, мають право подати до суду заяву про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Статті 45 і 48 ЦК України, ст. 250 ЦПК України передбачають у цьому разі скасування рішення. Однак суд, який ухвалив рішення, не має права скасувати або змінити його (ч. 2 ст. 218 ЦПК України). Отже, суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Правильність такого висновку підтверджується аналогічним вирішенням питання ст. 260 ЦПК України 1963 р., де йдеться не про скасування рішення, а про скасування обмеження й поновлення громадянина у дієздатності.

Розгляд справи відбувається за участю фізичної особи, заявника та заінтересованих осіб.

Копія рішення суду, після набрання рішенням законної сили, надсилається відповідному органові реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також нотаріусу для зняття заборони відчуження на нерухоме майно (ст. 47 ЦК України, ч. 2 ст. 250 ЦПК України).