§ 2. Судовий збір

Об'єктом справляння судового збору (державного мита) у судах є цивільні процесуальні документи, чіткий і повний перелік яких визначений у нормативному порядку. Державне мито справляється із: 1) позовних заяв; 2) зустрічних позовних заяв; 3) заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору між сторонами; 4) апеляційних і касаційних скарг на рішення судів; 5) заяв і скарг у справах наказного і окремого прозадження; 6) за повторну видачу копії судового рішення, ухвали, постанови.

До позовних заяв, з яких справляється державне мито, належать заяви про присудження відповідної суми грошей, про право власності на будівлі чи інше майно, про визнання права одного із подружжя на частку у спільному сумісно нажитому за час шлюбу майні, про поділ майна в натурі, про виділ частки майна із спільної часткової власності, про визнання договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування, заповіту) та інших недійсними, інші заяви, що подаються особами для захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, які виникають з цивільних, шлюбно-сімейних, житлових, земельних, трудових, природоохоронних та інших матеріально-правових відносин.

Перелік заяв у справах окремого провадження, з яких справляється мито, встановлений ст. 234 ЦПК України. Зазначене правило застосовується з урахуванням ч. 7 ст. 235 ЦПК України, за якою при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються у справах окремого провадження, якщо інше не встановлено законом.

Зі скарг на рішення і ухвали судів, які подаються на порушення апеляційного, касаційного провадження та за винятковими обставинами, справляється мито (статті 297, 327, 355 ЦПК України). За подання і розгляд скарги у зв'язку з винят-

і Кройтор В. А. Защита прав и интересов в суде. — X., 2000. — С. 203-205, 273-278. 238

новими обставинами на підставі визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України, судовий збір не оплачується (ч. 5 ст. 355 ЦПК України).

Інші заяви і скарги, що не належать до позовних заяв, заяв і скарг у справах окремого провадження, апеляційних, касаційних скарг не підлягають оплаті державним митом. Це окремі скарги (подаються окремо від апеляційної, касаційної скарги), якими оскаржуються ухвали суду, постановлені одноособово і колегіально у передбачених ст. 293 ЦПК України випадках.

Державне мито справляється у такому розмірі ставок:

а) із позовних заяв — 1 % ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) зі скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, посадовихі службових осіб — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходівгромадян;

в) із позовних заяв про розірвання шлюбу — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про розірвання повторного шлюбу — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян; у разі поділу майна при розірванні шлюбу — згідно із зазначеним вище пунктом «а»;

г) із позовних заяв про розірвання шлюбу з особами, визнаними у встановленому законом порядку безвісно відсутнімиабо недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, або з особами, засудженими до позбавлення волі на строкне менше трьох років — 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

ґ) із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму жилих приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

д) із заяв, скарг у справах окремого провадження — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

239

2.

є) із позовних заяв з переддоговірних спорів — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

є) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі і гідності — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

ж) із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, — 50 % ставки, що підлягаєсплаті у разі подання позовної заяви, іншої заяви і скарги, а змайнових спорів — ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми;

з) за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду — 0,03 неоподатковуваногомінімуму доходів громадян за кожний аркуш копії (п. 1 ст. ЗДекрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Встановлені ставки справляння мита свідчать про те, що їх розмір визначений: а) у відсотковому відношенні до ціни позо-^ВУ; б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час сплати мита (з 1 жовтня 1995 р. — 17 грн).

Ціну позову складає грошова сума у гривнях, яка відображає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 80 ЦПК України:

1. у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;

2. у позовах про витребування майна — вартістю відшукуваного майна;

3. у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше як за шість місяців;

4. у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністювсіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5. у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі —сукупністю платежів або видач за три роки;

6. у позовах про зменшення або збільшення платежів абовидач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7. у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як заодин рік;

8. у позовах про дострокове розірвання договору найму(оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю240

платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить громадянам на праві приватної власності, — дійсноювартістю, а з нерухомого майна, що належить юридичним особам, — не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

Ціна позову вказується у позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначити суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. Якщо у заяві не вказана ціна позову і встановити її в момент подання неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір належного до сплати мита, зважаючи на приблизну ціну позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі зі стягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо при ухваленні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється зі збільшеної суми позову.

При поданні позову кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи із загальної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

Із загальної суми позову мито справляється при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об'єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних вимог (ст. 32 ЦПК України).

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюється договір у цілому чи в певній частині.

241

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна держане мито сплачується на підставі вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має водночас майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. З позовних заяв про, розірвання шлюбу водночас з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито із зустрічних позовних заяв та із заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується на загальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником позивача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об'єднаних позовних вимог у самостійне провадження державне мито, сплачене при поданні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру не провадиться, а за виділеною у самостійне провадження вимогою мито повторно не сплачується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, якщо у зв'язку із залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягає поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового перерахунку з рахунка платника, митними марками або готівкою до кредитної установи. Приймання кредитними установами державного мита від громадян здійснюється у всіх 242

випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою [юрмою, а перерахування — видачею примірника платіжного Доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді із зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі у

суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у порядку і випадках, передбачених ст. 83 ЦПК України, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення мита убільшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови у відкритті провадження у справі; 3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі,яка оскаржила рішення суду, — апеляційної, касаційної скарги у разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах;4) закриття провадження у справі на підставі, що остання непідлягає розглядові в судах, чи заінтересованою особою, яказвернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішенняспору або коли позов пред'явлений недієздатною особою; 5) залишення заяви або скарги без розгляду з підстав, що заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи і можливість застосування цьогопорядку втрачена, якщо державне мито вже було стягнуто уприбуток бюджету. Державне мито підлягає поверненню і вінших випадках, передбачених законодавством України.

Сплачене державне мито повертається за ухвалою судді чи суду фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на заяву платника мита, подану ним протягом року з дня зарахування мита до бюджету.

Заява платника про повернення державного мита, сплаченого в іноземній валюті, і висновок з цього питання органу, в

243

якому було сплачено мито, подаються в Експортно-імпортний банк України, який вирішує питання повернення мита платнику в іноземній валюті.

На забезпечення більш повного доступу громадян і юридичних осіб до правосуддя і судового захисту їхніх майнових і особистих немайнових прав та реалізації положень принципу публічності у цивільному судочинстві чинним законодавством, поряд з іншими гарантіями, встановлені пільги щодо сплати державного мита окремими категоріями осіб. Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» від сплати державного мита звільняються:

1. позивачі — робітники та службовці — у справах, що виникають з трудових правовідносин; члени колективнихсільськогосподарських підприємств, працівники селянських(фермерських) господарств — у справах, пов'язаних з їх трудовою діяльністю;

2. позивачі у справах, що випливають з авторського права,а також з права на відкриття, винахід, раціоналізаторськупропозицію та промислові зразки;

3. позивачі у справах про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а такожсмертю годувальника;

4. позивачі за позовами про стягнення аліментів;

5. громадяни (сторони) у апеляційних скаргах і скаргах нарішення, що набрали законної сили, у справах про розірванняшлюбу;

6. сторони у справах, пов'язаних з відшкодуванням збитків,заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, абонезаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також у справах, пов'язанихз виплатою грошової компенсації, поверненням майна абовідшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованимвідповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ;

7. позивачі у справах про відшкодування матеріальнихзбитків, завданих злочином;

244

8. громадяни, віднесені до першої та другої категорії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

9. громадяни, віднесені до третьої категорії потерпілихвнаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають до відселення чи самостійного переселення або постійнопрацюють на території зон відчуження, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення, за умови,що вони за станом на 1 січня 1993 р. проживали або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не меншедвох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення неменше трьох років;

10. громадяни, віднесені до четвертої категорії потерпілихвнаслідок Чорнобильської катастрофи, які постійно проживають або постійно працюють і проживають на території зонипосиленого радіоекологічного контролю, за умови, що за станом на 1 січня 1993 р. вони проживали або відпрацювали у ційзоні не менше чотирьох років;

11. інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні доних у встановленому порядку особи, інваліди І та II груп;

12. державні і громадські органи, підприємства, установи,організації та громадяни, які звернулися у випадку, передбаченому чинним законодавством, із заявами до суду на захистправ та інтересів інших осіб; споживачі — за позовами,пов'язаними з порушенням їх прав;

13. органи місцевого та регіонального самоврядування: запозовами про стягнення з громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми діями або бездіяльністю, а також внаслідокневиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; за позовами про припинення права власності наземельну ділянку;

14. органи соціального страхування та органи соціальногозахисту — за регресними позовами про стягнення з особи, яказаподіяла шкоду, сум допомоги і пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального захисту — також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій;

245

15. позивачі і відповідачі — фінансові органи та державніподаткові інспекції, органи контролю за цінами;

16. позивачі — Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, які здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового господарства та нераціональнимвикористанням природних ресурсів і рибних запасів;

17. всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які мають місцевіцентри у більшості областей України; Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадськіорганізації інвалідів, їхні підприємства та установи; республіканське добровільне об'єднання «Організація солдатських матерів України» — за позовами, з якими вони звертаються до суду;

18. Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

19. Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в інтересах громадяні державних юридичних осіб;

20. Українська державна страхова комерційна організаціята її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язковогострахування;

21. Пенсійний фонд України, його підприємства, установий організації; Фонд України соціального захисту інвалідів ійого відділення; Фонд винаходів України;

22. громадяни за позовами про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами абоустановчими документами, грошових та майнових внесків,що були залучені до акціонерних товариств, банків, кредитних установ, довірчих товариств та інших юридичних осіб,які залучають кошти та майно громадян;

23. Антимонопольний комітет України і його територіальнівідділення;

246

24. державні органи приватизації за позовами у справах,пов'язаних із захистом майнових інтересів держави;

25. державні замовники і виконавці державного замовлення — за позовами у справах про відшкодування збитків, завданих укладанням, зміною державних контрактів, а такожїх неналежним виконанням.

Місцеві ради мають право встановлювати додаткові пільги для окремих платників щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевих бюджетів, а Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету України (ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»).

Суд або суддя, зважаючи на майновий стан громадянина, має право звільнити його від сплати державного мита у дохід держави, зменшити його розмір, надати розстрочку і відстрочку (ст. 82 ЦПК України).