§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути ,тільки між носіями цивільних процесуальних прав і зов'язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, цивільному судочинстві. Без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим суб'єктом усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права і яка в одній зі стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З метою виявлення окремих особливостей участі в цивільному процесі суб'єктів правовідносин у процесуальній літературі наводиться кілька видів їх класифікації на групи:

85

а) на юридично заінтересованих і юридично незаінтересова-них осіб або суб'єктів допоміжних правовідносин; б) на суб'єктів по застосуванню норм права і суб'єктів по додержанню та виконанню норм права або на юрисдикційні органи та їх службових осіб і учасників цивільного процесу; в) на суб'єктів, які здійснюють правосуддя, беруть участь у здійсненні правосуддя, сприяють правосуддю1. Наведена класифікація має загальний характер, не розкриває мети і завдання участі окремих суб'єктів у процесі та не враховує нормативного виділення групи осіб, які беруть участь у справі (§ 1 глави 4 розділу І ЦПК України).

З урахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

особи, які здійснюють правосуддя у цивільних справах:а) суди, що розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, що перевіряють законність і обґрунтованістьрішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку звинятковими і нововиявленими обставинами; в) особи, діяльність яких пов'язана з правосуддям — секретар судовогозасідання, судовий розпорядник;

особи, які беруть участь у справі (§ 1 глави 4 розділу ІЦПК України): а) з метою захисту своїх прав і охоронюванихзаконом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах наказного і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів:Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства,установи, організації та окремі громадяни (ст. 26 ЦПКУкраїни);

3) особи, які не беруть участі у справі (§ 2 глави 4 розділу І ЦПК України): особи, які сприяють судові в розгляді справи, — свідок, експерт, перекладач, особи, які мають письмові і речові докази, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу, судовий розпорядник (ст. 47 ЦПК України).

Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять державні органи, наділені владними функціями. Суд є обов'язковим суб'єктом у всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. У теорії цивільного процесу самостійними суб'єктами процесуальних правовідносин називаються суддя, секретар суду, секретар судового засідання1. Але посадові особи, які є носіями службових прав і обов'язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державного органу, самостійними суб'єктами, які замінюють державний орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами суду, перебувають з ним у трудових правовідносинах, тому суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді, секретаря судового засідання призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а із судом.

Процесуальними гарантіями, що забезпечують безсторонність і об'єктивність суддів і секретаря судового засідання, є відводи. Судді й секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у розгляді справи і виконанні рішення та підлягають відводу і самовідводу за наявності обставин, передбачених статтями 20, 22 ЦПК України.

Особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України), відрізняються від інших суб'єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації ухваленого по ній судового рішення. їх заінтересованість зумовлюється тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору (суб'єктивний матеріаль-

но-правовий характер заінтересованості). Виходячи з цього, вони мають рівні процесуальні права (ст. 27 ЦПК України) і у своїх судженнях та діях можуть висловлювати і визначати своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також з будь-яких питань, що виникають у процесі її розгляду і перевірки законності та обґрунтованості ухваленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної заінтересованості не однаковий.

Сторони у позовному провадженні (статті 30-33 ЦПК України) перебувають між собою у спірних матеріальних правовідносинах, що вимагають судового захисту. У зв'язку з цим їх заінтересованість у справі має суб'єктивний матеріально-правовий характер. Суб'єктивний правовий інтерес мають заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (статті 234, 235 ЦПК України). До даної підгрупи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать треті особи (статті 34-36 ЦПК України), які мають правовий зв'язок з однією зі сторін і заінтересованість, обумовлену тим, що наслідки розгляду судом такої справи можуть вплинути на ці відносини.

Самостійну підгрупу цивільних процесуальних правовідносин — осіб, які беруть участь у справі, становлять органидержави, державні та громадські організації, які захищаютьправа інших осіб. Характерною їх рисою є наявність у справідержавного або громадського інтересу, який визначається виконуваними ними функціями у системі політичної організаціїсуспільства. Відповідно до ст. 45 ЦПК України цивільні процесуальні правовідносини між судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органамидержавної влади, органами місцевого самоврядування виникають тоді, коли останні, здійснюючи покладені на нихобов'язки, покликані захищати права інших осіб та інтересидержави. У передбачених законом випадках підприємства іустанови, виходячи з суспільних інтересів, беруть участь усправі в цивільному процесі для захисту інших осіб (ст. 237ЦПК України, ст. 165 СК України).

Цивільне процесуальне законодавство присвячує окремі норми права участі профспілок та інших громадських і коопе-

ративних організацій у цивільному процесі (статті 3-5 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 243 КЗпП України держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів у органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян. Вони взаємодіють із судом для здійснення своїх статутних завдань щодо захисту прав та інтересів працівників.

Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин щодо захисту прав та інтересів громадян, державних і суспільних інтересів, які належать до осіб, які беруть участь у справі, є органи прокуратури (ст. 45 ЦПК України). їх заінтересованість у справі має державно-правовий характер.

Статтею 26 ЦПК України до складу осіб, які беруть участь у справі, включений процесуальний представник, покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє в цивільному процесі у справі (сторін, третіх осіб та ін.).

Самостійну групу суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять особи, які не беруть участі у справі. Назва цієї групи суб'єктів у чинному законодавстві уніфікована. У статті 47 ЦПК України вони названі «інші учасники цивільного процесу» і встановлюється перелік таких осіб, які не беруть участі у справі, їх призначення і процесуальне становище в процесі.

Особи, які не беруть участі у справі, характеризуються відсутністю у справі юридичної заінтересованості, але обійтися без їх участі у цивільному процесі неможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовій діяльності, судові — у здійсненні правосуддя. До них належать: свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти; особи, які надають правову допомогу; секретар судового засідання, судовий розпорядник. Між такими особами і судом існують взаємні процесуальні правовідносини. Так, відповідно до ст. 50 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до СУДУ У визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Якщо викликаний свідок не з'явиться в судо-

ве засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 94 ЦПК України), про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у встановлених законом випадках, а також на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Свідок несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Громадяни і організації можуть бути суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, якщо вони визнані суб'єктом цивільного процесуального права, носіями процесуальних прав і обов'язків. Поняття суб'єкта права нерозривно пов'язане з категорією цивільної процесуальної правоздатності (здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки), яка виникає у організацій одночасно з дієздатністю (здатністю особисто здійснювати свої права в суді та доручити ведення справи представникові) і відповідно до статей 28, 29 ЦПК України наділяються ними тільки юридичні особи. Процесуальною правоздатністю наділені всі громадяни України, іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства (статті 410, 411 ЦПК України). Дієздатністю — громадяни, які досягли повноліття. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть виступати у суді особисто лише у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь.

Притягнення до участі у таких справах законних представників (батьків, опікунів, піклувальників) неповнолітніх дітей для надання їм допомоги залежить від суду. Однак він зобов'язаний їх притягти до участі у справі, що виникла з угоди, на укладання якої неповнолітнім потрібна згода батьків, опікунів і піклувальників, для захисту прав та інтересів неповнолітніх.

Права та охоронювані інтереси неповнолітніх, які не досягли чотирнадцяти років, а також визнаних судом обмежено дієздатними і недієздатними громадянами, захищають у суді їх законні представники. 90

Але бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин мають можливість також організації, які не є юридичними особами, на підставі надання їм законом прав і покладання обов'язків на участь у цивільному процесі. Наявність статусу юридичної особи ще є недостатньою для того, щоб організація мала можливість бути будь-яким суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і здійснювати його права. По захисту прав інших осіб (ст. 45 ЦПК України) вона може брати участь лише у деяких справах. Вона не може бущи свідком, експертом, перекладачем, спеціалістом.

Недосконалість цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності для характеристики наявності в організації можливостей права набуття і права здійснення дали підставу деяким авторам ввести до термінологічного складу цивільного процесу таку юридичну категорію, як правосуб'єктність1. Щодо категорій правоздатності та дієздатності, то їх необхідно мати у цивільному праві, де можливість мати права не завжди є можливістю реалізувати їх особистими діями. У цивільному процесі необхідна наявність правосуб'єктності — права і обов'язку стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних процесуальних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Але категорія правосуб'єктності у теорії цивільного процесу визначається різним змістом — ототожнюється з правоздатністю або з правоздатністю і дієздатністю; сфера застосування обмежується тільки організаціями2. Використання для характеристики

можливого правонабуття і право здійснення різної юридичної термінології — правоздатності, дієздатності і правосуб'єкт-ності — вносить неточність у зміст цих понять, викликає помилки і труднощі у практичному застосуванні.

Правоздатність і дієздатність у змісті статей 28, 29 ЦПК України мають, крім зазначених вище, ще й той недолік, що вони стосуються права мати права і обов'язки і здійснювати їх лише тоді, коли можливість бути суб'єктом процесуальних правовідносин для органів держави, підприємства і організацій доповнюється також їх обов'язком. Участь органів опіки і піклування, наприклад, у справах про позбавлення батьківських прав (частини 4, 5 ст. 19 СК України), є не тільки правом, а й обов'язком, який випливає з необхідності здійснювати покладені на них функції у державному управлінні і у справі захисту прав громадян та інтересів держави. Право державних організацій і підприємств брати участь у цивільному процесі суб'єктами захисту цивільних прав сторонами є для них обов'язком, який випливає з необхідності захисту державної власності. Обов'язком є участь громадян у цивільному процесі свідками, а також експертами (статті 50, 53 ЦПК України).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокуратури, суду, підприємства, установи, організації для виконання визначеної їм компетенції наділяються необхідними правами і обов'язками, а не здатністю їх мати. Формула «правоздатність — правосуб'єктність» не може бути прийнята для підприємств, установ, організацій також тому, що для них можливість мати процесуальні права і обов'язки виникає одночасно з правом їх здійснювати. Отже, соціальна можливість, визнана і узаконена державою, характеризує не здатність громадян, підприємств, установ і організацій мати процесуальні права і обов'язки та здійснювати їх, а право і обов'язок бути конкретним суб'єктом процесуальних відно* син і здійснювати закріплену за таким суб'єктом дозволену і обов'язкову поведінку, тобто наявна цивільна процесуальна правосуб'єктність. Вона визначається сукупністю процесуальних прав і обов'язків на участь у цивільному процесі: 92

а) суб'єктами захисту своїх прав та інтересів як сторони, третьої особи у справах позовного провадження, заявника і заінтересованої особи у справах окремого провадження та щодо здійснення закріплених за ними у законі процесуальних прав і обов'язків; б) суб'єктами захисту прав та інтересів інших осіб як прокурор, орган державної влади, профспілка та ін. (ст. 45 ЦПК України), процесуальний представник та щодо здійснення закріплених за ними процесуальних прав і обов'язків; в) суб'єктами, які сприяють правосуддю, а також у здійсненні закріплених за ними процесуальних прав та обов'язків.

З цього приводу зроблено зауваження, що при визначенні правосуб'єктності через права і обов'язки її не можна відрізнити від суб'єктивних прав, незважаючи на те, що вона є передумовою їх виникнення. Таке твердження є наслідком ототожнення суб'єктивних прав з правами суб'єкта конкретних правовідносин. Суб'єктивне право поняття більш широке, воно включає право бути суб'єктом правовідносин і права суб'єкта правовідносин*. Цивільна процесуальна правосуб'єктність є передумовою не суб'єктивних прав, оскільки сама входить до її складу, а передумовою для набуття і володіння процесуальними правами і обов'язками конкретного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Правосуб'єктність і права суб'єкта правовідносин — пов'язані можливості, які існують паралельно і являють собою різні етапи у її розвитку. Зі вступом у цивільний процес громадянин і організація не позбавляються правосуб'єктності. їх право бути суб'єктом захисту своїх чи чужих інтересів не погашається використаною можливістю участі у конкретній справі. А це свідчить про те, що з реалізацією правосуб'єктності громадянин і організація стають конкретними суб'єктами процесуальних правовідносин, набувають його прав і обов'язків, а також можливості їх здійснення.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність є складовою загальної правосуб'єктності громадян та організацій і тісно пов'язана з державною, адміністративною, цивільною, трудовою та іншими видами і визначається характером зв'язку між зазначеними галузями права. Можливість набути цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх (цивільна правосуб'єктність) перебуває у реальному забезпеченні визнаної за громадянами і організаціями, що нею наділені, цивільної процесуальної правосуб'єктності, наявність якої є процесуальною гарантією охорони, а не захисту першої. Охорона — це загроза вжити заходів, тобто бути учасником процесу, порушити у суді справу. Захист виникає з порушенням цивільної правосуб'єктності і виявляється у реалізації процесуальної правосуб'єктності на відкриття у суді справи.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність також охороняється процесуальним законом і може бути предметом захисту.