§ 2. Поняття цивільного процесуального права і його значення

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження у цивільних справах, встановлений ЦПК та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, і справ наказного і окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, що виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій щодо їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів — щодо розгляду і вирішення цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, — щодо захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу — щодо сприяння суду і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права у науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що таким предметом є лише процесуальні дії суду і учасників процесу!, не відповідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб (статті 27, 31, 32, 34, 35, 36, 46, 50, 52 ЦПК України). Не відповідає ЦПК України включення до предмета цивільного процесуального права лише цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин1, якими визначаються також процесуальні дії (ст. 130 ЦПК України).

Викликає заперечення концепція, за якою до предмета регулювання цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що виникають у процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (третейським судом, нотаріусом та ін.)2. У діяльності щодо застосування права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Численні організаційні та функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства у цивільних справах є формою здійснення правосуддя, провадження у третейських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту права -— адміністративною і громадською; суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 56 Закону України «Про третейські суди»).

Правовідносини, що складаються між загальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що виникають між господарським судом (який є спеціалізованим судом загальної юрисдикції) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а у разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК України). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності тощо1. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, третейсько-процесуальну.

Але господарське і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України здійснюється відповідно спеціалізованими і загальними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому врегульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених у майбутньому як загальних, так і спеціалізованих судів загальної юрисдикції.

Такі ЦПК діють у Азербайджанській Республіці (статті 1, 24-27 ЦПК), Республіці Казахстан (ст. 24 ЦПК).

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права у науці визначається в загальних рисах, але вихідні положення можуть служити правильному розкриттю його змісту2. Метод — це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, що регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв’язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій — їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій..]-! Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус.

Зобов'язання — обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 50 ЦПК України — свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 53, 54, 55 та ін. ЦПК України); заборони — заборона виконання певних дій і бездіяльності, зокрема заборона спорів між судами про підсудність (ст. 117 ЦПК України); примус — вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 91-94 ЦПК України). Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК України (статті 27, 31). Імперативний спосіб виявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, що виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Зазначені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість — вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову (ст. 123 ЦПК України), забезпечення позову (ст. 153 ЦПК України), зупинення провадження (ст. 202 ЦПК України).

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, які не належать до осіб, що беруть участь у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 50, 53-55 ЦПК України).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів — процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації є цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це — примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. У санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність. Отже, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Як самостійна галузь, цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права — це сукупність норм та інститутів галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК України та складається з двох частин — загальної і особливої. 24

Загальна об'єднує норми й інститути цивільного процесуального права, що мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І ЦПК України). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ за стадіями судочинства (розділи ІІ-Х ЦПК України).

Цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, у забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.