33. Концепція структурації е.Гідденса.

Її основні положення викладені в роботі 1984 р. "Конституювання суспільства: нарис теорії структурації" і розвинуті в наступних працях кінця 1980-х-1990-х рр.. У цій теорії вчений ставить завдання подолати обмеженість попередньої ортодоксальної соціології. Остання пояснювала людську дія зовнішніми соціальними причинами (наприклад, по Дюркгейму, та чи інша структура суспільства є зовнішньою по відношенню до індивіда і примушує його до певної поведінки). Природу дії необхідно розуміти, вважає Гідденс, на підставі знання справжніх внутрішніх спонукань самої дії, його структури, яка є не тільки "примусовим", але і "внутрішнім" фактором, що дає індивіду певні можливості. Дія розглядається вченим як відтворення умов, які роблять можливою діяльність соціальних агентів. При цьому дія характеризується як безперервний процес мислення і поведінки.

На думку соціолога, і об'єктивно, і суб'єктивно структура і дія не можуть існувати окремо одна від одної. Аналіз взаємозв'язку структури і дії став центральною задачею теорії структурації. Вона виявилася спрямованої на осмислення процесу відтворення соціальних систем через сукупність соціальних практик, взаємодіючих структур і дій у просторі та часі.

Ця теорія покликана, подолати розбіжності, що існують між, з одного боку, функціоналізмом та структуралізмом пріоритет в поясненні суспільства і людської поведінки відданий трактуванні поняття структури і при цьому вони схильні до об'єктивізму, з іншого - різними формами інтерпретативної соціології., концепції виявляють помітне прагнення до переважного аналізу дій і значень, підкреслюючи при цьому домінанту суб'єктивного.

З урахуванням сформульованої мета теорії структурації - подолати зазначені вище суперечності - предметом соціальних наук, по Гидденсу, є аналіз соціальних практик, упорядкованих у просторі і в часі. Оскільки соціальна діяльність виявляється повторюваної і постійно відтворюється соціальними агентами (діючими суб'єктами), остільки самі практики стають спадкоємними, що передбачає їх рефлексивність. На цьому положенні базується теорія структурації.

Одним з центральних понять цієї теорій є поняття агента (соціального агента), яке вчений розкриває через опис його стратифікаційних моделі. Вона включає в себе три рівні: мотивацію дії (потенціал дії, як ті бажання (усвідомлені і неусвідомлені), які спонукають агента до дії., його раціоналізацію і рефлексивний моніторинг дії). Раціоналізація дії - це здатність індивіда рутинно і без особливої ​​метушні підтримувати розуміння підстав своєї діяльності. Рефлексивний моніторинг дії (як безперервне відстеження індивідом своїх дій, дій інших людей, а також існуючих і складних умов дії).

Сам термін "структурації" спрямований на виявлення потенціалу поняття "структура" як категорії динамічної (на відміну від традиційної статичної її трактування). Розглядаючи поняття структури, Гідденс прагне показати його багаті можливості, які виходять далеко за межі традиційного використання цього поняття, причому стосовно до певних інституціоналізованих явищ (структура суспільства, класова структура, соціальна структура і т.д.). Одна з таких нових можливостей - характеристика структури як порядку відтворення соціальних практик у часі і просторі.

Оскільки соціальні практики дуже різноманітні, остільки виникає проблема їх упорядкування. Люди як соціальні агенти (активні соціальні діячі) завдяки своїм діям, виробляють структури - не як якісь закостенілі інституціональні утворення, а як живі, постійно змінюються соціальні практики. Структура у цьому випадку виступає як зразок соціальних відносин, існуючий в даному часі і в даному просторі.

Він вважає, що структура в соціальному аналізі відноситься до структуруючих якостей, що дозволяє зв'язувати час і простір у соціальних системах, якостям, які обумовлюють існування більш-менш однакових соціальних практик у часі і просторі і які надають їм систематичну форму

до структури Гідденс розглядає структурні якості як ієрархічно організовані, в термінах просторово-часової протяжності практик, які вони періодично організовують. Звідси випливає його міркування, провідне від трактування структури через її просторово-часові характеристики та якості, а також практики, що виникають у процесі соціального відтворення, до нового осмислення (або переосмислення) того, що являють собою соціальні інститути.

Дуальность структуры

Структура (ы)	Система (ы)	Структурация
Правила и ресурсы, или совокупности отношений преобразования, организованные как свойства социальных систем	Воспроизводимые взаимоотношения субъектов деятельности или коллективов, организованные в виде регулярных социальных практик	Условия, контролирующие целостность или изменение структур, а, следовательно, управляющие воспроизводством социальных систем

Подытожим все вышесказанное. Структура, как регулярно воспроизводящиеся «наборы» правил и ресурсов, существует вне времени и пространства, проявляется в памяти индивидов в виде «отпечатков» социальной практики и отличается «отсутствием субъекта». Социальные системы, обладающие структуральными свойствами, напротив, существуют в виде воспроизводимых в пространстве и времени ситуативных действий субъектов деятельности. Анализ структурации социальных систем предполагает изучение способов производства и воспроизводства этих систем — основывающихся на осмысленных действиях