6. Забезпечення надійності первинної та вторинної інформації в соціологічному дослідженні

Надійною називається інформація, в якій відносно відсутні помилки, яка не деформує пізнавального образу об’єкта. Перший крок у вирішенні проблеми підвищення надійності соціологічної інформації – виявлення й запобігання можливих помилок. Звичайно помилки виявляються через формулювання гіпотез про можливі джерела зміщення і проведення спеціальних досліджень для перевірки цих гіпотез. Довести емпірично надійність отриманої інформації повністю неможливо, але чим більш повна система гіпотез, тим більше впевненість в надійності інформації. Складність виявлення помилок в інформації пов’язана із тим, що не існує ні методу побудови гіпотез, ні критеріїв для оцінки повноти обліку помилок. Кожен дослідник розробляє свій інструмент і свої способи врахування помилок для конкретних ситуацій.

Під первинною емпіричною соціологічною інформацію розуміють дані отримані в ході збору інформації і підготовлені до обробки й аналізу.

Основною умовою надійності первинної соціологічної інформації можна вважати забезпечення адекватності методів збору інформації й коректність техніки їх застосування.

Отримання надійної первинної інформації (наприклад методом опитування) потребує ретельного обліку цілі опитування, інтерв’юера, респондента, зовнішніх об’єктивних факторів, що впливають на процес збору інформації. Також слід враховувати суб’єктивні фактори.

Обробка, інтерпретація й теоретичне осмислення первинної інформації дає в якості результату нове знання, вторинну соціологічну інформацію. (Наприклад – вирахування помилок репрезентативності, оснований на обрахунку дисперсії ознаки).

11. Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання.

У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний і теоретичний. Вони відрізняються глибиною й всебічністю осягнення предмета, цілями й методами їх досягнення.

По-перше вони відрізняються гносеологічною спрямованістю досліджень. На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових зв’язків між ними. На теоретичному – головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних причин та зв’язків між явищами.

По-друге головною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного – пояснення їх.

Результатами пізнання на емпіричному рівні є наукові факти, сукупність емпіричних узагальнень, закономірні взаємозв’язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних законів, теорій, теоретичних систем..

Основними методами емпіричного рівня є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення. А основними методами теоретичного рівня є аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи тощо.

На емпіричному рівні домінує чуттєво сенситивний компонент у пізнанні, а на теоретичному – раціональний.

Теоретичний і емпіричний рівні наукового пізнання взаємопов’язані й взаємодоповнюють одне одного. Межа між ними досить умовна, емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним з часом стає емпірично доступним.