47.Схарактеризуйте основні поняття і фактори утворення політичної стратифікації.

Політична стратифікація – це процес реалізації нерівності за ознакою доступу до ресурсу влади.

Влада – специфічний тип соціальних відносин, сутність якого полягає у здатності одного індивіда(групи) експлуатувати іншого індивіда(групу) з метою виконання ними завдань, поставлених суб’єктом влади. Тобто владні відносини – це завжди відносини керівництва і підпорядкування. Тому будь-які владні структури завжди організовані на чіткій(часто формально затвердженій) ієрархії, де носії більш високо статусу здійснюють вплив на представників нижчих позицій.

Влада це однин із базових соціальних ресурсів(поряд із грошима і престижем, за Вебером), доступ до якого визначає місце індивіда у соціальній структурі. Традиційно найбільш вагомим владним ресурсом вважається державна влада. Одним із основних інструментів реалізації владних відносин є примус, тому реальним маркером державної влади завжди є силові структури та армія. П. Сорокін окрім примусу, що реалізує себе через заборони і покарання, виокремлював ще такий ресурс як заохочення і винагорода.

Поняття державної влади тісно пов’язане із поняттями «легальність» та «легітимність».

Легальність – це відповідність тієї чи іншої діяльності діючому законодавству. Таким чином легальна влада – це влада, рішення якої відповідають діючим юридичним нормам.

Легітимність – це морально-психологічне сприйняття громадянами влади, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися.

Політика – це сфера діяльності соціальних спільнот, що прагнуть до державної влади.

Політична нерівність – це нерівність у можливості використовувати державний апарат у своїх цілях.

Політичне поле – це соціальна структура ієрархічно впорядкована за ознакою наявності або відсутності влади у індивіда(за Бурдьє).

Політична стратифікація – це іманентна риса будь-якого суспільства, починаючи від найпростіших етносів, завершуючи сучасними високо диференційованими ліберально-демократичними соціумами. Специфіка політичної структури суспільства визначається такими факторами як форма державного правління, а також політичний режим.

Форма державного правління характеризує систему організації державної влади та вищих державних органів. На сьогодні розрізняють такі форми державного правління, як монархія(абсолютна, конституційна) та республіка(президентська, парламентська, змішана). Форма правління вказує на те як створюються органи державного правління, їх структуру, принципи взаємодії державних органів із громадянами та між собою, та демонструє наскільки інтенсивно реалізуються права та свободи громадян.

Політичний режим – це спосіб функціонування державної влади, що визначає методи реалізації владних відносин, ступінь політичної свободи у суспільстві, ступінь відкритості або закритості владних еліт та правовий статус особистості. Сучасна політологія оперує із трьома основними політичними режимами: тоталітарним, авторитарним та демократичним. Це три ідеальні типи, котрі в тій чи іншій мірі реалізуються у різних суспільствах. Демократичний режим вибудовується навколо ідеї визнання народу(громадян) як єдиного джерела влади, орієнтується на побудову правової держави із максимальним спектром громадянських свобод(«дозволено все, що не заборонено законом»). Основними ознаками демократичного режиму є багатопартійна система, конкурентність, плюралізм ЗМІ, свобода слова. Авторитарний режим характеризується концентрацією владного ресурсу у вузькому колі владної еліти, тобто держава відокремлена від суспільства. Тоталітаризм – це форма радикального авторитаризму, коли попри відокремленість владного апарату від суспільства існує такоє тотальний контроль за усіма сферами життя громадян. Основними ознаками тоталітаризму є однопартійність, усеосяжна ідеологія, монополія держави на ЗМІ, державний контроль усього господарського життя.

Рівень демократичності країни визначається ступенем політичної участі громадян(зацікавленість у політиці, активна електоральна поведінка, протести, участь у партіях, політичних рухах тощо). Але соціологічні дослідження показують, що частка людей, котрі реально долучаються до активної політичної діяльності навіть у найдемократичніших країнах залишається на рівні 10-12%, абсолютна більшість населення або залишається політично індиферентною або проявляє свою політ активність лише у якості глядача. Навпаки ж, дослідники фіксують той факт, що інтерес громадян до політики зростає тоді, коли уряд реально втручається у людське життя.