40. Схарактеризуйте основні поняття вивчення бідності.

Бідність – це економічне становища індивіда або групи, що характеризується нестачею засобів, необхідних для задоволення основних потреб(у їжі, житлі, одязі тощо). Розрізняють поняття абсолютної та відносної бідності, а також первинну та вторинну бідність.

Абсолютна бідність – це нестача засобів для задоволення реальних вітальних потреб індивіда або групи.

Відносна бідність – це нестача коштів для ведення суспільно легітимованого способу життя(«звичайного» способу життя)

Первинна бідність – економічне становище, обумовлене реальною нестачею засобів існування.

Вторинна бідність – це бідність, що обумовлена нераціональним використанням бюджету родини(індивіда, групи).

Межа бідності – це грань, нижче якої відсутні основні засоби забезпечення життя людини.

Соціальна ексклюзія – це стан виключеності певного соціального прошарку із мережі соціальних, економічних та політичних відносин. Представники цього прошарку – це маргіналізовані члени суспільства. Поняття соціальної ексклюзії – це своєрідний еквівалент поняття бідності для постіндустріальних суспільств, де причиною низького економічного статусу людини є не дискримінація з боку більш забезпечених верств, а нездатність або небажання включитися у суспільне життя.

Андерклас – це ущемлений у своїх інтересах суспільний прошарок, до якого входять безробітні, недієздатні або зайняті неповний робочий день люди, котрі так чи інакше відірвані від суспільного життя та не розділяють основних суспільних успіхів та спрямувань. Серед основних характеристик, приписаних суспільною оцінкою андеркласу, виокремлюють наступні: соціальна пасивність, соціальна ексклюзивність, конформізм, низький рівень освіти, нахлібництво, ледачість.

Старі та нові бідні – це класифікація, що застосовується для аналізу постсоціалістичних суспільств, де старі бідні – це традиційно бідні групи населення, котрі за попереднього державного укладу також мали низький економічний статус(одинокі матері, багатодітні родини, інваліди, пристарілі), а нові бідні – це групи бідних людей, що ніколи раніше не входили до прошарку бідних(держслужбовці, робітники), і отримали цей статус внаслідок новітніх економічних трансформацій.

41. Об’єктивні та суб’єктивні підходи до вимірювання бідності: переваги і недоліки методології.

У соціології існує 2 основних підходи до вивчення соціальної стратифікації: об’єктивний та суб’єктивний. Перший підхід при аналізі соціальної структури звертається до оцінки критеріїв, що не залежать власне від думки індивіда, тобто до об’єктивних показників(професія, освіта, рівень доходу, статус зайнятості тощо). Інший підхід(суб’єктивний), апелює до власних оцінок індивіда, тобто у цьому випадку, це суб’єкт-суб’єктна взаємодія між дослідником та респондентом.

У межах досліджень проблематики бідності використовують в основному три об’єктивні підходи(статистичний, нормативний, ресурсний ) та один суб’єктивний підхід.

Проблематика соціально-економічної нерівності завжди у першу чергу пов’язана із явищем бідності. Саме цій тематиці присвячена більшість емпіричних досліджень економічної нерівності. Дослідження бідності мають свою досить тривалу історію – ще з ХІХ століття. Загалом, на сьогоднішній день склалося 4 основні методи вивчення цієї проблематики(три об’єктивні та один суб’єктивний), вони будуть поступово перераховані та охарактеризовані далі. Але для початку слід сказати, що дослідження бідності неможливі без визначення межі бідності, що усталена у даному суспільстві. Загалом поняття межі бідності можна визначити наступним чином: це грань, нижче якої відсутні основні засоби забезпечення життя людини. Кожен із 4-х методів по особливому визначає межу бідності, і, відповідно, в залежності від того, яким методом ми користуємося, будуть варіюватися і пропорції бідних/не бідних.

Статистичний метод

Межа бідності встановлюється на рівні 10% найменш забезпечених громадян, або ж бідними вважають тих, чиї доходи не перевищують 40% середнього(медіанного) доходу населення країни. Статистичні дані збираються під час обстежень домогосподарств, і досвід проведення подібних опитувань говорить про те, що людям в таких ситуаціях притаманно приховувати значну частину своїх доходів, і це є однозначним мінусом для країн, із широким сектором тіньової економіки.

Нормативний метод

Межа бідності визначається фактичною вартістю мінімального набору товарів і послуг, що входять до споживчого кошика. Ця величина називається прожитковим мінімумом і визначається по різному для різних вікових груп населення – для дітей віком до 6 років, для дітей від 6 до 18 років, для працездатних осіб, для осіб, що втратили працездатність. На 01.01. 2011. вартість споживчого кошику для цих груп складає 816грн, 977грн, 941грн та 750грн відповідно.

Споживчий кошик включає в себе:

• Продуктовий кошик(найбільш дорога частина споживчого кошика);

• Одяговий кошик, що розраховується окремо для чоловіків та для жінок;

• Кошик домашнього вжиту: побутова техніка, комунальні послуги, інші послуги(напр. преукарня);

• Кошик дозвілля

Загальний показник прожиткового мінімуму на 01.01.2011 в Україні складає 894 грн.

Щодо недоліків даного методу можна сказати, що прожитковий мінімум є величиною досить умовною, та не здатною реально відобразити економічне становище людей. Зазвичай величина прожиткового мінімуму є замалою для того, щоб забезпечити реальне задоволення основних потреб людини.

Суб’єктивний метод

Межа бідності визначається на основі даних соціологічних опитувань, що досліджують власну думку громадян стосовно необхідної величини прожиткового мінімуму, величини бажаної зарплати, доходу на одного члена сім’ї тощо.

Основною проблемою суб’єктивного методу є те, що відсутній єдиний критерій визначення «нормальної» величини доходу, і тому подібні статистики мають дуже високу дисперсію.

Ресурсний метод

Межа бідності визначається виходячи із реальної можливості національної економіки забезпечити матеріальне благополуччя громадян. Тобто основою розрахунку є не реальні потреби людей, а економічна потужність країни. Демонстративним є те, що лише у 2009 році в Україні величину прожиткового мінімуму та величину мінімальної заробітної плати були урівняно.