35. Основні ідеї структурних розколів – концепція с.Роккана і с.Ліпсета. Основні структурні розколи в історії й сучасності європейських суспільств.

Теорія Сеймура Мартіна Ліпсета і Стівена Роккана («Структури розмежування, партійні системи і уподобання виборців»), виходить з ідеї про те, що дві революції, національна та індустріальна, породили основні лінії розмежування (розколу). У ході національних революцій виникли дві лінії розмежування - конфлікт між культурою центру і культурами периферії, які мають свої релігійні, лінгвістичні і культурні особливості, а також конфлікт між централізованою державою і привілеями Церкви.

Ще два розмежування виникли в ході індустріальної революції: конфлікт села і міста і конфлікт між робітниками і власниками. Соціальні розмежування визначаються в термінах соціальних установок і моделей поведінки і розглядаються як такі, що відображають соціальну стратифікацію.

Теорія Ліпсета та Роккана в її класичному варіанті відзначає наступні істотні ознаки соціального розмежування:

- соціальне розмежування це структурний конфлікт між соціальними групами, при цьому один і той самий індивід не "прив'язаний" до якоїсь однієї групи, а "існує" відразу в декількох розколах;

- ключові соціальні розмежування складалися історично протягом десятків і сотень років;

- соціальні розмежування "транслюються" в політичну систему за допомогою партій, позиціонуються "на полюсах"; програми і електоральні стратегії партій значною мірою задані їх роллю "артикуляторів" соціальних розмежувань;

- в Західній Європі структура соціальних розмежування "заморозилась" в першій чверті XX ст.; Відповідно, "заморозилися" і партійні системи.

Для Західної Європи найважливіші розколи - структурні конфлікти між центром і периферією, церквою і державою, містом і селом, власниками та робітниками. Перші два актуалізувалися в результаті національних революцій. У ході національних революцій виникли дві лінії розмежування: конфлікт між культурою центру культурами провінцій і периферій, які мають свої етнічні, лінгвістичні та релігійні особливості, а також конфлікт між державою-нацією і історично зміцнилими привілеями церкви ".

Розкол між містом і селом, власниками та робітниками виник в ході індустріальних революцій.

поняття "критична точка" ("критична подія"), тобто відкритий конфлікт, в якому виявляється сутність розколу. (для розколу держава / церква - Реформація і Контрреформація XVI-XVII ст. Для розколів місто / село та власники / робітники - промислова революція XIX в. і революція 1917 р. в Росії.)

проблеми, які висуваються на передній план у ході розколу. ( для розколу центр / периферія - це "офіційна" мова релігії (латинь або національна мова), для розколу місто / село - тарифи на продукцію сільського господарства, для розколу власники / робітники - відношення до інтернаціонального революційного руху). Таким чином, вибудовується схема: критична точка історії -> розкол по якій-небудь важливій причині -> головні проблеми -> політичні альтернативи".

поняття "ідеологічний розкол", що відображає здатність базових соціальних розколів транслюватися в ідеологічну сферу. Розкол місто / село пов'язаний з ідеологічним виміром "лібералізм / консерватизм". Класовий розкол, - з ідеологічним розколом "ліві / праві", і т.д. Розколам відповідає виникнення наступних видів політичних партій: центр / периферія - партії на етнічній і мовній основі; держава / церква - релігійні партії; місто / село - аграрні партії, консервативні і ліберальні; власники / робітничі - соціалістичні партії.

Сейлер до чотирьох вже названих розмежуваннь додав два нових - територіальне і функціональне. Територіальна вісь з'являється під час панування комуністичної партії, яка виступає від імені пролетаріату, але не надає йому слова. Як тільки народ знову знаходить свободу слова, на основі цієї осі формується політичне розмежування між посткомуністами і демократами. Друге розмежування виникає в результаті міжнародної революції і транзиту і стосується економічних аспектів, зокрема швидкості проведення реформ, і протиставляє максималістів і мінімалістів.