22. Гоулднер про ідеологію.

ідеологія — це, насамперед, система поглядів і ідей, які віддзеркалюють суспільне буття з позицій певного суспільного класу (або суспільної групи); по-друге, вона (система поглядів) є його (класу або соціальної групи) теоретичною програмою діяльності; по-третє, в ній визначені положення і роль цього класу в суспільстві, його ставлення до дійсності, а також те, що він має здійснити на даному етапі суспільно-історичного розвитку. Алвін Гоулднер розглядаючи проблему ідеології в історії розвитку західного суспільства, показує, що до настання ери мас-медіа основними символічними засобами ідеології були концептуальні та лінгвістичні засоби, що використовуються в друкованих виданнях, які доходили до широкої маси за допомогою письмової інтерпретації, - популяризації ідеології в газетах, журналах, а також через безпосередню комунікацію. Згідно Гоулднеру, специфіку ідеології слід шукати не стільки в потребі суспільства комунікувати і не у факті відмінності групових інтересів, скільки в самому режимі обгрунтування політичних проектів. Автор пов'язує виникнення і соціальних наук, і ідеології з ростом наукового знання в цілому і "заходом" більш ранніх традицій легітимації соціального відтворення. Хоча ідеологія та соціальні науки розвиваються в подальшому, , в опозиції один до одного, вони обидві виникають у зв'язку з колапсом «старих режимів» і заснованих ними систем авторитетів. І ідеологія, і соціальні науки є сучасними символічними системами, що виникли на хвилі «детрадіціоналізаціі» суспільства і комунікації. Радикальна трансформація традиційного суспільства тягне за собою появу нових типів висловлювань і нових способів їх обгрунтування, нових інтерпретацій соціального життя і проектів її зміни. ідеології стосувалися організації суспільного життя та захисті публічних, раціонально обгрунтованих проектів перебудови суспільства, спираючись на очевидність і розум: «Ідеологія тому знаменує виникнення нового способу політичного дискурсу; дискурсу, який закликав до дії, але не виправдовував його за рахунок залучення авторитету чи традиції, або тільки емоційної риторикою. Це був дискурс, заснований на ідеї обгрунтування політичної дії засобами секуляризованій і раціональної теорії ... Ідеологія відокремлює себе від міфологічного або релігійної свідомості; вона виправдовує пропонований курс дій логікою і очевидністю, до яких прив'язані її погляди на соціальний світ, ніж шляхом залучення віри, традиції або авторитету мовця » Ідеологія як секуляризований політичний дискурс - продукт і механізм подальшого розвитку суспільства.

21. Медіа агресія та насильство результати досліджень

Кількість фізичного насилля за часом співпал з початком появи у ЗМІ, особливо на телебачення кривавих сцен.

Поведінкові прояви: важливі процеси - катарсис, збудження, дизингібація  (розгальмування), десенсибілізація. Катарсис. Механізм катарсису імовірно дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості. B 1950-х і 1960-х роках C. Фешбах (Feshbach, 1955, 1961) виявив прояви катарсису в учасників експериментів, що проводилися ним. Він відмітив, що індивіди здатні вивільняти агресію, не вдаючись до насильства, а тільки за допомогою перегляду бойовиків або навіть малюючи сцени насильства в уяві. Збудження. При перегляді сцен насильства (а також особливо комічних або сексуально відвертих сцен) глядач випробовує емоційне збудження, яке має фізіологічні прояви. Дизингібіція. Механізм дизингібіції пояснюється припущенням, що у міру звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості, особливо насильства, виправданого ситуацією або санкціонованого суспільством, ослабляється стримуюча дія соціальних санкцій, направлених проти довершених правопорушень. Дослідження показали, що глядачі дійсно поводяться агресивніше після перегляду фільмів, де насильство представлене як санкціоноване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. Імітація. Передбачається, що глядачі вчаться побаченим по телевізору моделям поведінки і самі іноді намагаються їх відтворювати. Це особливо стосується маленьких дітей, які ототожнюють себе з персонажами фільмів і намагаються наслідувати їм. В ході експерименту, проведеного Альбертом Бандурой. Канадський психолог А. Бандура: моделювання впливає на «навчання» через його інформативну функцію. Тобто, спостерігаючи зразок, людина набуває модель поведінки, яка може стати прототипом дій за подібної ситуації. Люди навчаються агресії, переймаючи її як модель поведінки, спостерігаючи за іншими людьми. Експеримент з биттям іграшки дитини. Дослідження Бандури у 60-х показують, що тривала демонстрація насилля по телебаченню може збільшувати агресивність глядачів, зменшувати поріг чутливості, формувати образ реальності, що не відповідає дійсності. Десенсибілізація. При регулярному перегляді сцен насильства глядачі стають все менш сприйнятливими до жорстокості на екрані і з більшою готовністю сприймають насильство в реальному житті. В кінці ХХ століття трирічне дослідження з вивчення телевізійного насильства, проведене дослідниками кількох провідних університетів, знову підтвердило зв’язок між переглядом сцен насильства і подальшими проявами агресії.

Дослідження: показували фрагмент програми з насиллям, а потім пропонували виразити агресію по відношенню до іншої людини. Було виявлено, що ті, хто дивились програму з насиллям діяли більш агресивно.Ці експерименти часто критикують за відірваність від реальності, за короткий термін часу проведення експерименту.

Лонгітюдне дослідження школярів: було встановлено, що діти, що часто дивились програми з насиллям, числились у школі як найбільш агресивні. Через 10 років повторно дослідили тих же школярів з метою виявити зв'язок між кількістю і змістом телепрограм, які вони дивились у 8 років, і тим, наскільки агресивними вони стали. Було виявлено, що частий перегляд програм з агресією у дитинстві визначило агресивність у 18 років. У 30 років їх агресивна поведінка була стабільною як і в минулому. Була виявлена залежність між кількістю програм з елементами насилля, які діти дивились у 8 років, і ймовірністю того, що вони будуть здійснювати злочини у дорослому віці.

У 1986 і 1991 рр. в результаті досліджень було підтверджено, що перегляд фільмів з антисоціальними сценами тісно пов’язано з антисоціальною поведінкою. Споглядання сцен насилля підвищує рівень насилля.

Перегляд насилля у медіа впливає на поведінку. По-перше, соціальне насилля визивається спостереженням самого насилля, а возбужением, яке виникає в результаті такого споглядання. По-друге, спостереження насилля гальмує чутливість. Спостереження насилля активізує думки, пов’язані з ним, програмує глядача на агресію. По-третє, показ насилля викликає наслідування.

У експериментах Р. Дрембена та М. Томас у досліджуваних помічали зміну емоційного стану під час перегляду відео з елементами насилля та чемпіонат з футболу. Було виявлено, що обидва записи у рівній мірі викликають емоційний підйом. Потім, глядачі ставали свідками реальної ситуації з насиллям. Ті, хто дивились відео з насиллям менш емоційно реагували на агресію, ніж інші.

Ті, хто багато дивиться телевізор, стають більш схильними до агресії,вважають світ більш небезпечним, мають більше страхів.

Дослідження у сша у 1988 показали, що 10 річна дитина проводить перед телевізором більше часу, ніж у класі. До 16-річного віку у середньому дитина переглянула близько 13тис. вбивств та інших актів насилля. Медіа і насильство. У нашій країні вплив телебачення поєднується з несприятливим психологічним фоном, певним психічним напруженням, пов'язаним із затяжною соціально-економічною та політичною кризою. Ця, напруга, з нашого погляду, посилюється впливом реклами. Реклама формує цінності і запити, які неможливо задовольнити більшості до краю збіднілого населення. Маємо свого роду "ножиці", яке ще більше підсилюють негативний вплив екранного насильства. Мас-медіа, особливо телебачення не просто пересичує нашу уяву віртуальними монстрами, воно само постає як „мегамонстр”.