13. Класовий тип стратифікаційної системи в індустріальних та постіндустріальних суспільствах.

Класовий підхід нерідко протиставляють стратифікаційного підходу. Але для нас класове членування є лише окремий випадок соціальної стратифікації. Ця система передбачає, що соціальні групи складаються з вільних в політичному і правовому відносинах громадян. Відмінності між групами тут приймають економічний характер. Це перш за все відмінності в розмірах власності на засоби виробництва і вироблений продукт, а також у рівні отримуваних доходів і особистого матеріального добробуту. На відміну від багатьох попередніх типів, належність до класу не регламентується вищою владою, не встановлюється законодавчо і не передається у спадщину (передаються майно і капітал, але не сам статус). У чистому вигляді класова система взагалі не містить ніяких внутрішніх формальних перегородок (економічне досягнення успіху автоматично переводить вас у вищу групу) Соціальна мобільність - рух нагору і вниз у рамках класової структури - поширена тут набагато ширше, ніж в інших системах. Економічно егалітарні спільноти, де абсолютно відсутня класова диференціація, явище досить рідкісне і нестійке. В інших типах стратифікаційних систем нерівність виявляється в першу чергу в особистих взаєминах людей, у відмінності прав і обов'язків. Класова ж система, навпаки, проявляється в основному у великомасштабних відносинах безособового характеру.

Класи можна визначити як великомасштабні групи людей, що володіють подібними матеріальними ресурсами, що, у свою чергу, визначає спосіб життя, яке вони ведуть. Класові відмінності перш за все залежать від добробуту людей і роду їх занять. У індустріальному суспільстві існують такі основні класи: вищий клас (багатії, підприємці, промисловці, а також вищий шар управлінців, що володіють або безпосередньо контролюючих засоби виробництва), середній клас (який включає більшість "білих комірців" і фахівців) і робочий клас (" сині комірці ", або люди, зайняті фізичною працею). У деяких індустріальних країнах, наприклад, у Франції та Японії, до недавнього часу важливу роль грав четвертий клас - селяни, люди, зайняті традиційним сільськогосподарським виробництвом.

Постіндустріальне суспільство часто визначають як “посткласове”, підкреслюючи ту обставину, що класи перестають визначати характерний для нього тип соціальної стратифікації, а високий рівень соціальної мобільності знижує вплив класової приналежності на індивідуальну кар’єру. Проте Гідденс писав: у постіндустріальних суспільствах вплив класових відмінностей, можливо, став меншим, ніж думав Маркс, але лише деякі сфери соціального життя не зворушені ними. Навіть фізичні відмінності корелюють з класовою приналежністю. Представники робітничого класу мають меншу середню вагу при народженні, більш високу дитячу смертність, вони повільніше ростуть, частіше хворіють і вмирають в молодшому віці, ніж представники вищого класу. Такі серйозні захворювання, як серцево-судинні, рак, діабет, пневмонія і бронхіт, все ще більш поширені на нижніх поверхах класової структури.

Матеріальні цінності, особливо капітал, є базисним показником класової системи. вищий клас - включає в себе відносно невелике число індивідів і сімей, які володіють значною власністю. "Середній клас" охоплює представників різних сфер діяльності. (Старий середній клас - це представники малого бізнесу, власники невеликих магазинів і дрібні фермери. Вищий середній клас складається в основному з менеджерів і фахівців високого класу. Нижчий середній клас - це ще більш різнорідна категорія. У неї входять конторські службовці, продавці, вчителі, медсестри і безліч інших. Більшість представників нижчого середнього класу дотримуються поглядів, що відрізняються від поглядів робітників, хоча умови їх праці часто багато в чому збігаються.) Робочий клас складається з так званих "синіх комірців" - людей, зайнятих фізичною працею. Усередині робочого класу, так само, як і усередині середнього, існує чітко виражений поділ, заснований на рівні професійної кваліфікації. Вищий робочий клас, що складається з кваліфікованих робітників, нерідко розглядається як "робоча аристократія". Її представники мають більш високий дохід, кращі умови праці та більші гарантії зайнятості, ніж інші робітники). Нижчий робочий клас зайнятий некваліфікованою і напівкваліфікованою, що не вимагає підготовки працею. Як правило, така праця є низькооплачуваною, а гарантії зайнятості гірші, ніж у кваліфікованих робітників.

Основна демаркаційна лінія всередині робочого класу проходить між етнічною більшістю і непривілейованими національними меншинами, які складають нижчі шари суспільства, нижчий клас (underclass). Його представники мають погані умови праці, їх життєвий рівень нижчий, ніж у більшості населення. Багато з них довго залишаються без роботи або постійно її втрачають.

Таким чином, основною відмінністю в класовому типах стратифікаційної системи в індустріальних та постіндустріальних суспільствах є те, що в постіндустріальний період з’являється більше розшарувань як між класами, так і всередині певного класу. Це викликано не лише професійними відмінностями, але і відмінностями в споживанні і в стилі життя.