52. Образ та його характеристики.

Візуальність була представлена в різні епохи, але зараз вона стала більш різноманітною. Візуальність складає текстову реальність з образів. Образ виступає моделлю речі, він може бути об’єктом. Образи класифікують: 1) за технікою виготовлення, створення ( живопис, графіка, кінообраз) – багаторазова репродукція образів дає більшу доступність до них. 2) за мірою локальності образу, місцем його презентації: медіа простір, публічний простір, приватний простір. 3) за функціональністю образів – образ реалізує такі функції: естетична, комерційна, інформаційна, пропагандистська. 4) статичні/динамічні (фотографія/телебачення).

Типологія образів за Пірсом: 1) зображення; 2) вказівники, знаки, що логічно поєднані з річчю; 3) символи.

Образи в нашій свідомості не існують незалежно один від одного, вони поєднуються у ланцюги, які можна назвати асоціативними ланцюгами. Згідно А. Берсона, образи минулого зберігаються тільки для того, щоб бути використаним. Вони безперервно поповнюють образ теперішнього, у кінці кінців він насичує та перекриває собою досвід теперішніх. Згідно А. Бергера, образ - комбінація знаків та символів, які можна побачити в кіно, рекламі. Субєктивний за формою образ здатен нести у собі об’єктивний зміст, тобто інформацію, яка тією чи іною мірою відповідає оригіналу. Образ виступає аналогом об’єкта, його відбитком, копією.

Імідж-штучний образ, що формується в суспільній або індивідуальній свідомості засобами масової комунікації і психологічного впливу. Імідж створюється пропагандою, рекламою з метою формування в масовій свідомості визначеного ставлення до об'єкта. Може поєднувати як реальні властивості об'єкта, так і неіснуючі, приписувані. Імідж поєднує у собі трикутник: професія, сім’я , моральні якості. Фактично ми маємо справу з образом, який імманетно притаманний речі та тим образом, що знаходить відображення у нашому мозку. Образ речі, який невідємний від неї самої, та образ речі, який вона набуває під час її осмислення. Перцепція речі – той образ, що співвідноситься з іншим образом, чию інтегративну дію він спрямовує, та на яку відразу реагує. Жиль Дельоз: речі та перцепція азом представляють собою процес схоплення, перцепція речі –часткова, приватна, суб’єктивна. Під час мислення ми маємо справу з обазом-перецепцією, який формується у свідомості суб’єкта і набуває різних відтінків, дещо спрощується у рамках наявних потреб, цінностей.

Головні характеристики образу сприйняття: безпосередність сприйняття; адекватність сприйняття; реальність (достовірність) сприйняття; просторовість сприйняття (напрям, віддаленість, локалізація, протяжність); інтенсивність сприйняття (яскравість, гучність, важкість, сила запаху тощо); динаміка сприйняття (зміна, рух, мерехтіння); чуттєвий тон (освітленість, кольоровість, теплота, тональність, гладкість, приємність); структурні відношення (розмір, орієнтація, форма, контраст, співзвучність, смакове поєднання, композиція запаху); послідовність (або амодальність) чуттєвого образу (кінцевий образ не роздроблюється на кілька модальних копій того самого об´єкта); константність сприйняття (тобто відносна незалежність образу об´єкта від зміни зовнішніх умов його спостереження); означеність змісту, який сприймається (сприймаються об´єкти або події, які мають свою назву і значення (наукове, життєве або функціональне); предметність образу сприйняття; модальність сприйняття (наприклад, явища - тобто явище сприймається як певна модель, наприклад поведінки, відносин тощо. Так само сприйняття об´єкта іноді відрізняється від його фізичного опису.).

Зазвичай одержувачі образу не обмежуються простим прийомом значень, передбачених автором і містяться в образі, а беруть активну участь у модифікуванні цих значень або створенні нових.

Бодрійяр пише про еволюцію образу у мас-медіа та намагається пояснити, як глибинна реальність перетворюється на копію без оригіналу, чистий образ. Еволюція образу, яка, на його думку, проходить чотири етапи. На першому етапі образ, як дзеркало, відбивав існуючу реальність; на другому - за допомогою масової комунікації перекручував її; на третьому - маскував відсутність реальності, і нарешті образ стає «симулякром, копією без оригіналу, яка існує сама по собі». "Тепер, - каже автор, - світ перебуває в стані симулякра, коли реальним стає те, що може бути симулювати"