3. Класичний та пост класичний підхід до висвітлення соціальних проблем.

Традиційно під соціальними проблемами розумілися і розуміються деякі "об'єктивні" соціальні умови - небажані, небезпечні, загрозливі, протилежні природі "соціально здорового", "нормально" функціонуючого суспільства. До традиційних відносять підхід соціальної дезорганізації і функціоналістський підхід. Основною рисою даних підходів є об'єктивізм - розуміння соціальних проблем як "об'єктивно" існуючих патологічних або дезорганізованих станів, дисфункцій або протиріч. Підхід соціальної дезорганізації: соціальні проблеми є наслідками соціальної дезорганізації. Соціальну дезорганізацію визначають як "зменшення впливу існуючих соціальних правил поведінки на індивідуальних членів групи". Вони проводять відмінність між соціальною і індивідуальною дезорганізацією. Остання розуміється як "зниження здатності індивіда організовувати все своє життя для ефективної, прогресивної і тривалої реалізації своїх фундаментальних інтересів"

У середині XX століття домінуючим напрямком у соціології соціальних проблем стає функціоналізм. Одне з вихідних положень даного підходу полягає в тому, що між періодично виникаючими соціальними проблемами і цінностями та інститутами культури існує тісний і передбачувана зв'язок. Таким чином, дослідження соціальних проблем дає можливість глибокого проникнення в природу суспільства: його соціальну структуру, систему нормативної регуляції, процеси організації та дезорганізації, зразки конформності і девіантності.

Починаючи з 1960-1970 - років виникає і розвивається інше, посткласичного напрямок в соціології соціальних проблем, що підкреслює пріоритетне значення визначень проблем. Такого роду похід отримав назву конструкціоністского. Конструкціоністскій підхід до соціальних проблем передбачає дослідження процесів визначення людьми тих чи інших ситуацій як небажаних, згубних, небезпечних, загрозливих і т. д. Соціальні проблеми визначаються як риторика, а саме - як діяльність індивідів або груп, що виражають невдоволення і висувають твердження вимогливого характеру щодо деяких передбачуваних умов. З цієї точки зору, соціальні проблеми - це конструкції, створювані індивідами чи групами, які привертають увагу громадськості до тих чи інших умовах і виступають з вимогами їх змінити.

4, 55. Соціальні проблеми та їх висвітлення в ЗМК

Соціальні проблеми – це питання та ситуації, які прямо чи опосередковано впливають на людину і, з точки зору принаймні значної частини членів спільноти, є досить серйозними проблемами, які вимагають колективних зусиль для їх подолання. (початок XIX ст. «соціальна проблема» - позначення нерівномірного розподілу багатства) Функціоналісти : СП - об'єктивно існуючі дисфункції системи. Конструктивісти : явища соц. реальності стають проблемами, коли суперечать суспільним цілям або цінностей (протиріччя усвідомлюється суспільством) Тому у ЗМК провідна роль: від того, що в ЗМІ вважається проблемою, як вона висвітлюється, які рішення пропонуються, буде залежати поведінка соціальних акторів. Дослідження «ефекту третьої особи» показують, що в своїх оцінках серйозності СП люди покладаються швидше на їх висвітлення ЗМІ, ніж на власний досвід.

В межах будь-якої СП маємо справу із зіткненням інтересів => визначити як і кому подається конкретна проблема (новина). Хто задає тон і створює моду на певну категорію СП. Процес колективного визначення (соц.практика) детермінує розвиток,долю проблеми.

Дослідження показують :

-високий інтерес преси до соціальних проблем;

-варіацію думок щодо деяких з них (напр., націоналізм).

-у висвітленні частини проблем домінує лише один дискурс (напр., бездомність).

- високий інтерес до окремих історій

–мало уваги до способів рішень і причин проблем;

-при висвітленні ж способів вирішення СП зазвичай транслюється дискурс офіційних осіб -жертви соціальних проблем дуже часто залишаються в пресі «безголосими»

-найбільш негативно висвітлюються групи, які усвідомлюються як джерело проблем (хоча їх «провина» не завжди беззаперечна)

-для висвітлення проблем характерні сплески, що концентруються навколо певних медіа-подій.

Основні стадії СП : 1. Виникнення СП 2. Її легітимація 3. Мобілізація дій по відношенню до СП 4. Формування офіц. плану дій. 5 Його трансформація у ході практичного втілення.

Лазарсфельд і Мертон : «наркотизируюча дисфункція» ЗМІ - можливість втрати чутливості до неприємних соціальним проблемам і апатії (проблема межі сприйняття). «Втома співчувати» як невід'ємний супутник (побічний продукт/ефект) сучасних ЗМІ.