34. Макроструктурні зміни в українському суспільстві за роки незалежності.

Макроструктурні зміни в українському суспільстві - від проголошення Незалежності до наших днів - охоплюють як інституційний рівень, так і соціально-груповий.

В цьому періоді чітко виділяються два етапи. На першому (приблизно до 1998 року) відбувалося поглиблення соціально-економічної кризи, з супутнім йому помітним зниженням рівня і якості життя громадян. Після 1998 року спостерігається поліпшення макроекономічних показників і оцінок самопочуття людьми (це підтверджують моніторинг Інституту соціології НАН України та обстеження Київського міжнародного інституту соціології). Можна виділити чотири макроструктурні зміни.

Зміна I: плюралізація власності, становлення інституту ринку легітимізують нові значущі розрізнення, перерозподіляють престижність занять. В опитуваннях реєструються великі і середні власники, які за даними моніторингу Інституту соціології становлять приблизно 1% протягом усього періоду спостережень, а також дрібні власники і самозайняті - 3%. Тим часом згідно з державною статистикою та інформацією опитувань КМІСу обох категорій приблизно вдвічі більше. Якщо у 1994 році в державному секторі зайняті 51% опитаних, а в приватному 6%, то в 2006 році їх частки вирівнюються - по 25%. Таким є самий помітний ефект інституційної трансформації.

Зміна II: спливаючі релікти. Так в палеонтології називають ефекти несподіваної масовізації відживаючих своє форм рослин і тварин. Щось подібне відбувалося в соціально-груповій структурі в 90-ті роки. До «спливаючих реліктів» можна віднести маркітанство (самозабезпечення продуктами харчування і мануфактурою), а також торгівлю людьми, яка залишається нелегальною практикою, але вона стала досить масовою (за дослідженнями Хмелько).

Зміна III: втрата домінантного статусу. Самим кількісно значним класом в СРСР був робочий, що пов’язано з індустріальним характером того суспільства. Деіндустріалізація в 90-ті роки минулого сторіччя призвела до значних втрат у складі робітників. Чисельність робітничого класу скоротилася, згідно з державною статистикою, більш ніж удвічі. Щось подібне, за спостереженнями І. Прибиткової, відбувалося і з селянством. Криза взагалі спонукала індивідів розлучатися з поставленими під сумнів статусами. Респонденти масово переходили на інші позиції. Економічний підйом, який тривав до світової фінансово-економічної кризи, як можна судити по наведеним числам, не веде до реставрації позицій - складається їх нова, відносно стійка структура.

Зміна IV: приписування домінантності новим соціальним категоріям. Соціологи, втім, не одні вони, відповідальні за легітимацію домагань на домінантність принаймні двох соціальних агрегатів - еліт і середнього класу. Цим спільнотам приділяється багато уваги у наукових дослідження. Для цього є кілька причин. Еліти, насамперед політичні, за визначенням уповноважені управляти процесами перетворень. Середній клас, навпаки, не актуальний, але в значній мірі перспективний - він сприймається як соціальне майбутнє, гарант стабільності і благополуччя.

Зміна V: зростання нерівності шансів і можливостей. В останнє десятиліття залежність між доступністю вищої освіти та соціальним походженням посилюється: шанси вихідців з родин з високим рівнем освіти батьків зростають, а у вихідців з сімей з низьким рівнем освіти знижуються. Ці дві спільноти як би «закриваються», а інституція освіти обслуговує та підтримує цей процес (спостереження Оксамитної).