31. Концепція а.Шютца структурування повсякденності: основні пізнавальні ідеї, поняття та перспективи застосування

• Конструювання ідентичності в повсякденних взаємодіях як продукування або прочитання смислів

• Використання тіла, мови, поведінкових символів для позначення того, хто є ким ми хочемо, що нас сприймали(тату, пірсинг, одяг, їжа)

• Ті, хто поділяє нашу культуру, може читати знаки тіла, мови, поведінки(спільні системи референтів)

Альфред Шюц – один з основоположників феноменологічної соціології. Він зміг вивести соціально-феноменологічні дослідження за межі філософської рефлексії і заклав основи феноменологічної соціолог, що орієнтована на вивчення формальних структур повсякденних людських взаємодій. Прихильники феноменологічної соціології виходять з того, що зовнішній, оточуючий людей світ є результатом їхньої діяльності, творінням їхньої свідомості. Не заперечуючи об'єктивності цього світу вважається, що він стає значущим для людей лише тоді, коли вони його сприймають і коли він із зовнішнього, об'єктивного стає для індивідів внутрішнім, суб'єктивним

Завдання феноменологічної соціології полягає в тому, щоб прояснити, виявити, зрозуміти, пізнати, як, яким чином люди структурують (упорядковують) сприйнятий світ (його феномени, явища) в своїй свідомості та як втілюють своє знання про світ у повсякденних діях, тобто в повсякденному житті.

В основі соціальної дії лежить розуміння. Більше того, дія та розуміння є тотожними. Розуміння — форма суб'єктивної (людської) активності. «Життєсвіт» — це світ смислів, а смисли створюються людьми. Відповідно, соціальний порядок є системою смислів.

Соціальне середовище трактується не як об'єктивна реальність, а як характер людської взаємодії, принципом якої є те, що кожна людина неповторна і включається у взаємодію з іншими на основі власного сприйняття та розуміння світу. Людські вчинки ґрунтуються не лише на об'єктивній ситуації до якої потрапляє індивід, а насамперед на його особистому досвіді. Саме тому, взаємодія індивіді зі знайомими та незнайомими людьми суттєво відрізняється, і чим менше є пізнаним суб'єкт взаємодії індивідом, тим більш випадковими будуть його дії. Вчений також доводить, що кожна дія, яку чинить індивід, пов'язана з очікуванням ним адекватної дії з боку іншихіндивідів , і так само інші індивіди очікують у відповідь адекватного розуміння своїх дій з боку першого індивіда. Такі очікування у відповідь на свої дії Щюц називає раціоналізацією соціальної дії. Звичайно усі речі і всі дії мають суб'єктивний характер, але вони всі опираються на принципи, що діють у вищій реальності — повсякденному світі. Тому, на думку Щюца, головним завданням соціології є розуміння процесу становлення об'єктивності соціальних явищ на основі суб'єктивного досвіду індивідів.

Концепція інтерсубєктивності

Повсякденність — одна із сфер людського досвіду, що характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу і котра виникла на основі трудової діяльності людини. Як така, повсякденність і є «найвищою реальністю», вона є основою, на якій тільки й можуть формуватися всі інші знання. Повсякденна «типологізація» світу дає можливість краще його пізнавати, вона надає йому сенсу і є частиною мови, якою ми спілкуємось, та інструментарію, за допомогою якого ми пізнаємо світ. Сприйняття конкретних законів залежить від того, як людина інтерпретує, визначає для себе ті або інші події. Спосіб тлумачення ситуації, визначення того, що є можливим, допустимим, а що є абсолютно виключеним, залежить від системи цінностей індивда, яку він засвоїв в процесі соціалізації, від нагромадженого власного досвіду взаємодії з оточуючими людьми. Щюц підкреслював, що різниця ціннісних і смислових значень обумовлена специфікою соціалізації і залежить від приналежності індивіда до тієї чи іншої культури, соціальної верстви, професійної групи. Соціально нормовані «конструкції світу» є дуже варіативними.

Щюц сформулював дві важливих умови інтерсубєктивності життєсвіту: мається на увазі, що кожна людина сприймає речі так само, як і інша людина. У другому випадку припускається, що люди розмірковують про речі ґрунтуючись на однакових критеріях. Обидва випадки інтегруються Щюцом в загальну «тезу про взаємозамінність перспектив». Ця теза й наріжним каменем усіх соц дій та розуміння .