28. Обґрунтованість інформації і обґрунтований інструмент дослідження

За Ядовим, обґрунтованість, стійкість та точність – три складові надійності, яка є основною властивістю якості соц. інформації.

Обґрунтованість (шкали) полягає в тому, що з її допомогою вимірюють певну властивість чи ознаку, не змішуючи її з іншими.(спитай про ставлення до чогось, щоб виявити ціннісні орієнтації, і інфа необґрунтована, ібо міряється не ц.орієнтації, а когнітивний їх рівень). + вірні теоретичні посилки. (методика, емпіричні рефенерти, обрані індикатори).

Є пряма і непряма (1 – перевірена емпірично, 2 – коефіцієнт обчислений для чогось різними інструментами). + судді.

Обгрунтування – аналіз тих критеріїв, які доводять міру відповідності інформації об’єкту. Інформація вважається обґрунтованою, якщо вона повністю задовольняє потреби дослідника і може стати базою для подальших висновків.

Обгрунтований інструмент – той, що забезпечує необхідну інформацію, виключає можливість підміни, стійкий в часі, гнучкий (допускає внесення доп. Ознак), стандартизований(щоб уникнути різне тлумачення, бо каліфікація дослідників не однакова).

Пряма обґрунтованість інструменту – інструментом виміряна емпірично очевидна інформація.

Непряма о.і. – процедура(обчислення чогось раніше перевіреного і надійного повинно дати високу кореляцію, і навпаки).

Процес визначення обґрунтованості – валідізація. Критерій валідізації – певний еталон (критерій обґрунтованість якого очевидна). Його спів ставляють з іншими.

26. Специфіка комунікаційного процесу в контексті соціологічного дослідження.

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку та функціонування всіх соціальних систем, оскільки саме він забезпечує зв'язок людей та спільностей, уможливлює зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, поділ праці і обмін її продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Саме з допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона становить соціальний механізм, з допомогою якого реалізується влада в суспільстві.

Існує безліч визначень соціальної комунікації. Комунікація (лат. communicatio – «повідомлення; передача»; пов’язане з дієсловом communicо «роблю спільним; повідомляю, з’єдную» похідне від communis «спільний») – це передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Комунікація соціальна (лат. communicatio – «повідомлення; передача»; пов’язане з дієсловом communicо «роблю спільним; повідомляю, з’єдную» похідне від communis «спільний») – акт або процес взаємодії між двома або більше соціальними суб’єктами шляхом безпосереднього спілкування і обміну інформацією з використанням відповідних засобів. Соціальна комунікація – це передача інформації, ідей, емоцій у вигляді знаків, символів; - це процес, який пов'язує частини соц. систем одне з одним; - це механізм, з якого реалізується влада.

У процесі соціологічного дослідження комунікаційних процесів виробилися різні моделі соціальної комунікації. Будь-яка комунікативна діяльність передбачає як знання характеристик комунікатора, аналіз змісту інформації, а й аналіз аудиторії. Щоб здійснити такий аналіз, коммуникатору необхідна психологічна компетентність. Знання психотипів дозволяє визначити стратегію комунікативного процесу, прогнозувати дії. Психотип – модель поведінкової структури особистості та її взаємодії з довкіллям. Психологи виділяють п'ять основних психотипів: квадратний, трикутний, круговий, прямокутний і зігзаговий. Знаючи різні психотипи, комунікатор у процесі комунікації використовує цю інформацію для правильного управління комунікаційним процесом.

Ефективність сприйняття інформаціі аудиторією впливають на культурний, освітній, соціальний рівні комуніканта. Важливими чинниками успішної комунікації служать знання аудиторії, вміння спілкуватися з нею однакові, тобто. рівність психологічних позицій комунікатора і комуніканта.

Метою фахівця є зміна ціннісних установок та правильної поведінки комуніканта. Якщо вдасться змінити поведінку об'єкта комунікації, то дії комунікатора розглядаються як вплив. Вплив можна надавати трьома способами: примушуючи; маніпулюючи свідомістю комуніканта; залучаючи його до співробітництва.

Широке визнання і розповсюдження отримала лінійна модель комунікації, розроблена відомим американським соціологом і політологом Р. Лассуэллом й включає п'ять елементів: 1. Хто? (передає повідомлення) - комунікатор 2. Що? (передається) - повідомлення 3. Як? (здійснюється передача) - канал 4. Кому? (спрямоване повідомлення) - аудиторія 5. З яким ефектом? - эффективность