42. Соціальна структура бідних. Поняття «культура бідності». Прояви бідності в сучасному українському суспільстві.

У дослідженнях бідності важлива увага приділяється визначенню структури бідності, тобто виокремленню у межах бідних верств населення найбільш чисельних соціально-демографічних категорій. Таким чином визначаються групи ризику, представники яких найчастіше опиняються за межею бідності. Так основними групами ризику є безробітні, зайняті неповний робочий день, непрацездатні особи, представники етнічних меншин, вихідці із багатодітних сімей, матері-одиночки, пенсіонери. Також встановлений чіткий зв'язок між рівнем освіти та матеріальною забезпеченістю людини, де нижчий рівень освіти відповідає нижчому матеріальному статусу. Важливим є також і географічний фактор. У великих містах відсоток бідного населення значно нижчий ніж маленьких містах і селах.

При аналізі проблеми бідності сьогодні в соціологічній літературі часто використовується поняття «культура бідності». Дослідження показують, що особливі життєві умови бідних прошарків формують також і специфічну систему цінностей, характерний етос, притаманний представникам нижчих класів. Серед основних характеристик культури бідності називають соціальну пасивність, ексклюзивність, конформність, слабкі соціальні зв’язки. Дослідження Бурдьє показали, що належність до певного класу визначає також і стиль життя індивіда, його манери поведінки, інтереси. Таким чином усталена культура бідності працює як механізм відтворення соціальної структури, адже пройшовши соціалізацію у межах такої системи цінностей людина значною мірою закріплює свої основні життєві орієнтації та очікування. Наявність феномену «культури бідності» говорить про те, що дослідження проблеми економічної нерівності не може обходити стороною культурно-аксіологічні чинники формування нижчих класів, і сама бідність є явищем значно глибшим, ніж це може представлятися на перший погляд.

У сучасній Україні існує досить неоднозначна ситуація з бідністю. Внаслідок серйозних економічних трансформацій, що відбулися після розпаду СРСР відсоток бідного населення значно збільшився. Ще у 2003 році рівень ВВП складав трохи більше половини ВВП 1990 року. Але на 2008 рік ця цифра складала майже 75%. Починаючи з 1999 року падіння ВВП поступово перейшло у зростання, і ситуація з бідністю стала виправлятися. Рівень абсолютної бідності з 1998 по 2003 роки знизився удвічі – з 51 до 23%. За даними на 2010 рік, рівень абсолютної бідності в Україні складає 8%. Така цифра чітко корелює із показником безробіття на 2010, що, за даними держкомстату, також складає 8%. Але показник відносної бідності в Україні(за даними 2008 року) складає 28%. За останні роки спостерігається зростання рівня відносної бідності, що пов’язано з світовою економічною кризою.

43. Поняття соціальної ексклюзії та андеркласу. Прояви цих явищ у сучасних суспільствах, теоретичні підходи до їх пояснення.

Сучасна теорія соціальної стратифікації оперує із такими відносно новими поняттями як «соціальна ексклюзія» та «андерклас». Поява цих понять викликана необхідністю розробки нової методології, придатної до пояснення особливостей стратифікації у постіндустріальних суспільствах. Загалом позначені 2 терміни використовують, як правило, для опису одного і того ж явища – найбідніших верств суспільства. Але особливість їх існування, причини їх пригніченого положення суттєво трансформувалися у сучасних соціально-економічних умовах, тому необхідною стала і нова термінологія.

Почнемо з андеркласу. У академічний дискурс це поняття ввів Гунар Мюрдаль – шведський економіст, і, за його визначенням, андерклас – це ущемлений у своїх інтересах суспільний прошарок, до якого входять безробітні, недієздатні або зайняті неповний робочий день люди, котрі так чи інакше відірвані від суспільного життя та не розділяють основних суспільних успіхів та спрямувань. Основна відмінність андеркласу, як специфічної групи населення утвореної в постіндустріальних умовах, від традиційного «нижчого класу» полягає у тому, що така новітня форма стратифікації має некапіталістичний характер. В. Л. Іноземцев пов’язує появу андеркласу із появою іншого класового новоутворення – прошарку інтелектуалів, що в інформаційну добу виходить на провідні позиції у суспільній структурі. Клас інтелектуалів утворюється за ознакою знань, рівня освіти, інтелекту, але не на основі економічного капіталу, хоча роль останнього залишається суттєвою у процесі формування культурного потенціалу індивіда. Така трансформація суспільної структури призвела до так званого «розмивання» середнього класу. Частина його представників переходить до інтелектуального прошарку, частина скочується на більш низькі соціальні позиції. Роль знань у інформаційному суспільстві значно зросла, а кількість робочих місць, де не потрібна висока кваліфікація різко скоротилась. Таким чином люди, що не зуміли отримати необхідний рівень освіти, навички, вміння, тепер приречені знаходитися на соціальному дні. В очах забезпечених громадян представники андеркласу зазвичай представляються як соціально і економічно пасивні конформісти, нахлібники, неосвічені, ледачі люди із слаборозвиненими соціальними зв’язками. Іноземцев постулює відносини між інтелектуалами та андеркласом як відносини із наростаючою поляризацією та називає їх новою формою класового протистояння.

Однією із характерних рис андеркласу є його соціальна ексклюзивність. Соціальна ексклюзія – це стан виключеності певного соціального прошарку із мережі соціальних, економічних, культурних та політичних відносин. Представники цього прошарку – це маргіналізовані члени суспільства, бездомні, наркомани, особи із алкоголічною залежністю, психічно хворі і т.п.. Характерним є те, що люди, котрі опиняються у стані ексклюзії часто займають таке положення не внаслідок збігу обставин або економічних невдач. Часто причиною такого становища є їхнє небажання, їхня відмова брати участь у суспільному житті. Але причиною виключеності індивіда можуть бути також і такі фактори як мова, етнічність, релігія і т.п.(наприклад, незнання ангійської мови для мігранта у Сполучених Штатах суттєво обмежує його доступ до суспільних ресурсів).

Поняття «соціальна ексклюзія» використовують зазвичай для опису постіндустріальної ситуації, де суспільство сприймається як горизонталізована(не ієрархічна) система відносин, і доступ до тих чи інших ресурсів, залежить не від конкретної статусної позиції, а від включеності у соціальні, економічні, інформаційні та політичні мережі. Відповідно найуспішніші індивіди локалізуються в центрі соціальної горизонталі, а представники андеркласу - на периферії.

44. Схарактеризуйте поняття “бідність” і “соціальна ексклюзія”. Порівняйте масштаби і різновиди бідності в Україні і західних країнах. Опишіть динаміку соціально-економічного розшарування українського суспільства за роки незалежності.

У сучасній теорії соціальної стратифікації на сьогодні склався досить розгалужений понятійний апарат для описання структури суспільства, його розшарування. Однією із центральних проблем досліджень соціальної нерівності є проблема бідності. Бідність – це економічне становища індивіда або групи, що характеризується нестачею засобів, необхідних для задоволення основних потреб(у їжі, житлі, одязі тощо). Розрізняють поняття абсолютної та відносної бідності, де абсолютна бідність визначається як реальна економічна неспроможність втамувати базові біологічні потреби, а відносна, як нездатність індивіда вести «нормальний», суспільно-легітимований спосіб життя. Відповідно чисельність відносно бідних зазвичай значно перевищує кількість абсолютно бідних громадян.

Поряд із поняттям бідності сьогодні часто використовують поняття «соціальна ексклюзія». Соціальна ексклюзія – це стан виключеності певного соціального прошарку із мережі соціальних, економічних, культурних та політичних відносин. Представники цього прошарку – це маргіналізовані члени суспільства, бездомні, наркомани, особи із алкоголічною залежністю, психічно хворі і т.п.. Характерним є те, що люди, котрі опиняються у стані ексклюзії часто займають таке положення не внаслідок збігу обставин або економічних невдач. Часто причиною такого становища є їхнє небажання, їхня відмова брати участь у суспільному житті. Але причиною виключеності індивіда можуть бути також і такі фактори як мова, етнічність, релігія і т.п.(наприклад, незнання ангійської мови для мігранта у Сполучених Штатах суттєво обмежує його доступ до суспільних ресурсів).

Поняття «соціальна ексклюзія» використовують зазвичай для опису постіндустріальної ситуації, де суспільство сприймається як горизонталізована(не ієрархічна) система відносин, і доступ до тих чи інших ресурсів, залежить не від конкретної статусної позиції, а від включеності у соціальні, економічні, інформаційні та політичні мережі. Соціальну ексклюзію часто називають постмодерним еквівалентом бідності.

Але поняття «ексклюзії» не може охопити усю множину бідного населення навіть найбільш економічно розвинених країн. Сьогодні соціологи часто сходяться на думці, що у суспільній структурі завжди існує елемент так званої «структурної бідності», подолати яку ще не вдавалося, не зважаючи ні на яку соціальну політику держави, і до цієї множини входять не тільки маргінали та асоціальні особи.

Ситуація з бідністю в Україні сьогодні досить неоднозначна. Звичайно, якщо порівнювати її із ситуаціями у країнах Заходу, то український рівень бідності можна розглядати як критичний. Рівень бідності у економічно розвинених країнах Європи та Америки складає за різними даними від 10 до 20%. Ситуація значно погіршилась у зв’язку із сучасною економічною кризою. В Україні ситуація дещо гірша, але насправді не катастрофічна. Звичайно рівень життя у західних країнах в середньому значно вищий ніж в Україні, але частка бідного українського населення у 2009 році(за даними Паніото) складала 28,1%, серед яких 8% відсотків – це абсолютно бідні особи, котрим не вистачає коштів на продукти харчування. Звичайно не самий оптимістичний показник, але якщо прослідкувати динаміку за роки незалежності, то можна говорити про значне покращення ситуації. Починаючи з 1990 року і до кінця 90-х внаслідок трансформації економіко-політичного устрою країни значно зріс рівень безробіття і, відповідно, бідності. У 1998 році кількість людей, що знаходилися за межею абсолютної бідності(не вистачало на їжу) перевищувала половину населення України. Люди яки мали труднощі із придбанням одягу складали 90% населення. Показник ВВП України до 1998 року знаходився у стані перманентного зниження, і найнижчий його показник(1998 рік) склав 40% від ВВП 1990 року. Потім ситуація поступово покращувалась, і станом на 2010 рік ВВП України складав 75% ВВП 1990 року. Отже, за останні 10 років відбулося серйозне скорочення частки бідного населення, хоча на сьогоднішній день від четверті до третини населення України знаходиться за межею абсолютної бідності.