39. Основні теоретичні підходи до пояснення причин та наслідків бідності (соціал-дарвінизм, функціональний, конфліктний, неоінституційний підходи).

Проблема бідності є актуальною у будь-якому суспільстві та у будь-яку епоху. Значна частина сучасних соціологів сходяться на думці, що бідність подолати неможливо, і, незважаючи на ефективність державної політики у цій сфері, завжди залишається деякий відсоток малозабезпеченого населення. Цей феномен отримав назву «структурної бідності».

У історії соціології можна знайти різні моделі, що пропонують своє пояснення явища бідності, серед яких можна виокремити соціал-дарвінізм, функціоналізм, конфліктний та неоінституційний підходи.

Соціал-дарвінізм.

Засновником цієї концепції можна вважати англійського класика соціології Герберта Спенсера. Сутність його підходу до осмислення стратифікації суспільства полягає у екстраполяції принципів еволюціонізму на соціальну сферу. Так само як у природньому середовищі відбувається природній добір, так і у соціальному середовищі, за Спенсером, виживає найбільш пристосований. З цієї точки зору бідна частина населення – це «слабкі» члени суспільства, котрі опиняються на периферії внаслідок еволюційного добору. Соціал-дарвіністи вважали, що соціальна політика держави не повинна орієнтуватися на вирішення проблеми бідності, оскільки це гальмує суспільний розвиток. Ідеї Спенсера знайшли найбільшої підтримки в США у крайніх лібералів, але на сьогодні цей підхід існує більшою мірою лише як надбання історії.

Функціоналізм.

З точки зору функціоналізму(Дюркгейм, Парсонс) суспільство являє собою деяку надіндивідуальну єдність, де кожна її частина працює на збереження цілісності соціальної системи. Бідні верстви, як іманентна складова будь-якого суспільства, мають свою специфічну функцію по відношенню до соціуму: виконують непрестижну, небезпечну, брудну роботу, викуповують на ринку найменш якісний товар, і найголовніше - стимулюють населення до більш відданої праці, оскільки існує загроза опинитися за межею бідності. Таким чином бідність – це не аномія, а невід’ємна складова суспільства. Але бідність може бути і дисфункціональним явищем, коли внаслідок руйнування інститутів та розладу соціальної системи значна частина населення потрапляє до категорії бідних.

Конфліктний підхід

Конфліктний підхід передбачає розгляд бідності у перспективі протистояння різних соціальних груп, представники яких мають суперечні інтереси, і, намагаючись реалізувати їх, тим самим дискримінують представників інших груп. Прикладом такого підходу може бути концепція Карла Маркса, котрий пропонував осмислити економічну нерівність як продукт експлуатації буржуазією класу пролетарів. Експлуататори і експлуатовані мають протилежні типи свідомості, протилежні інтереси, тому неодмінно існує класовий конфлікт у суспільстві. В основі цього конфлікту, за Марксом, - відношення до власності на засоби виробництва.

Цікавою спробою конфліктного осмислення соціальної нерівності є підхід сучасного англійського соціолога неовеберіанція – Френка Паркіна, котрий розвивав концепцію соціального бар’єру. Соціальний бар’єр - це границя, що встановлюється вищими класами задля відмежування від інших доступу до певних ресурсів. У межах соціальної боротьби за ресурси представники різних верств застосовують 2 стратегії: стратегію виключення, тобто спроби певною групою зберегти та захистити свою привілейовану позицію шляхом дискримінації інших, та стратегію узурпації, тобто спроби менш привілейованої групи захопити доступ до ресурсів більш привілейованої. Таким чином, бідні – це категорія людей, що є найбільш дискримінованими, а межа бідності осмислюється як соціальний бар’єр .

Неоінституційний підхід

Неоінституційний підхід утворився у межах економічної науки в середині ХХ століття. Представники цього підходу висунули тезу про те, що соціальним інститутам належить важлива роль у формуванні і закріплені соціальної структури суспільства. У межах ринкових відносин формуються економічні нерівності між індивідами, але самі ці відносини, їх спрямування, їх етос значною мірою обумовлені пануючими у суспільстві інституційними нормами, тобто легітимованими моделями поведінки. Тому неоінституціоналісти при аналізі економічної нерівності значну увагу приділяють традиціям, звичаям, та іншим соціально закріпленим формам взаємодії індивідів. Бідні, таким чином, можуть опинятися у різному положенні по відношенню до забезпеченого населення, в залежності від поширених у суспільстві(або у окремі групі) норм.