51. Основні поняття соціології масових комунікацій ( масова комунікація, медіа, тв. Інші).
Основні поняття соціології масових комунікацій (масова комунікація, медіа, тв. інші). Мáсова комунікáція — це поняття можна розглядати мінімум в двох аспектах: - Як процес передачі інформації групі людей одночасно за допомогою спеціальних технічних засобів — мас-медіа. - Як дисципліну, яка вивчає різні засоби за допомогою яких окремі люди і організації передають інформацію через засоби масової інформації великим сегментам населення одночасно (теорія масових комунікацій).В комунікації, медіа — це канали, які забезпечують зберігання і передачу або інструменти, що використовуються для зберігання і подання інформації або даних. Він часто згадується як синонім масс-медіа або новинних медіа, але може означати єдине середовище, яке використовується для комунікації (передачі) будь-яких даних в будь-яких цілях.Мас-медіа — засоби одночасної передачі інформації групі людей, тобто засоби масової інформації. Телеба́чення — загальний термін, що охоплює всі аспекти технології та практичної діяльності, пов'язаних з передачею зображень із звуковим супроводом на далекі віддалі. Телебачення є потужним засобом комунікації, засобом масової інформації. Ра́діо — ділянка науки й техніки, пов'язана з передаванням на відстань електромагнітних коливань високої частоти — радіохвиль, з допомогою якого здійснюється зокрема радіомовлення — передача через радіо сигналів, мови, музики для необмеженої кількості слухачів.Інтерне́т — всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини та електронна пошта. В повсякденній мові слово Інтернет найчастіше вживається в значенні Всесвітньої павутини і доступної в ній інформації, а не у значенні самої фізичної мережі. Рекла́ма — спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку. Відповідно до законодавства України реклама — це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
38. Концепція структури комунікативного процесу ( г.Лассуел).
У процесі соціологічного дослідження комунікаційних процесів виробилися різні моделі соціальної комунікації. Широке визнання і поширення набула лінійна модель комунікації, розроблена відомим американським соціологом Г. Лассуелом, яка включає п'ять елементів:
• Хто? (Комунікатор передає повідомлення)
• Що? (Передається повідомлення)
• Як? (Здійснюється передача)
• Кому? (Спрямоване повідомлення)
• З яким ефектом? (Повідомлення доставлене)
У цій моделі виділяються наступні компоненти комунікаційного процесу: 1) джерело комунікації (комунікатор); 2) зміст; 3) канал комунікації; 4) мішень (приймач); 5) ефект. Формула Г.Лассуела справедлива і для масової, і для міжособової комунікації. Різниця між ними полягає в тому, що в міжособовому типові комунікації беруть участь одиниці, що мають рівні можливості для участі в цьому процесі, тоді як в масовій комунікації функції сторін виявляються принципово протилежними: одна порівняно нечисленна сторона виробляє і відправляє послання, а інша, що представляє мільйонну аудиторію, — сприймає його. У міжособовій комунікації люди сполучені персонально адресованим повідомленням; у масовій комунікації воно стає надбанням величезної маси людей, розсіяних на великому географічному просторі. Важливим моментом масової комунікації є її однонаправленість. Через цю обставину ми не маємо права ототожнювати комунікацію із спілкуванням, бо лише міжособова комунікаційна діяльність близька тому об'єму, який ми мислимо в понятті спілкування.
Лінійну модель комунікації запропонував 1942 долі Р. Лассвел, а 1949 долі її вдоськоналілі К. Шеннон і Ст Вівер
МодельГ. Лассвела мала вигляд:
У цій моделі комунікатор — людина, від якої виходить звернення. Автор стверджував, що для комунікатора головним є переконаність, ясність намірів, симпатичність та стиль комунікації. Отже, люди, які є симпатичними, відзначаються товариськістю, сердечністю в поводженні з іншими людьми, мають привабливу зовнішність, здатні сильніше впливати на інших людей і мати від цього певний зиск.
Звернення — це рекламне послання у вигляді тексту, але воно може бути звуковим, видовищним, навіть мати запах, тобто воно може набирати будь-якої форми.
Засоби комунікації — це засоби масової інформації як давно відомі (радіо, телебачення, газети, журнали), так і порівняно нові (факс, Інтернет тощо).
Одержувач — це людина, до якої спрямовано звернення (покупець, споживач, оптовий чи роздрібний торговець).
Модель Шеннона-Вівера передбачала вплив різних завад, так званих джерел шуму. Ця модель мала такий вигляд:
Автори вважали, що в нормальній обстановці люди бувають неуважні, їм можуть заважати якісь звуки, вони можуть просто недочути, що було сказано. А з іншого боку — половину літер чи слів з рекламного послання можна просто усунути, а людина все одно зрозуміє його зміст. Лаконізм став поширеним прийомом у рекламі товару, що перебуває на стадії зрілості, і виробнику треба тільки час від часу ненав'язливе нагадати про себе. У цьому разі варто заощадити кошти: достатньо кількох слів і покупець зрозуміє, про що мова.
При цьому Г. Лассуел виділив три основні функції процесу комунікації як процесу управління:
1. спостереження за навколишнім середовищем для виявлення загрози суспільству та визначення можливостей впливу на ціннісні орієнтації цього товариства та/або його складових частин;
2. кореляція співвідношення складових частин цього товариства при його реагуванні на "поведінку" навколишнього середовища;
3. передача соціального спадщини від покоління до покоління.
Однак модель Лассуела не відображає всієї складності і повноти комунікативної функції культури. У ній акцент робиться на активність комунікатора, а реципієнт опиняється тільки об'єктом комунікаційного впливу. Справа в тому, що результат комунікації - не просто зміна свідомості, почуттів, установок або поведінки слухача (глядача, читача), це ще і досягнення певного ступеня згоди або незгоди реципієнта з тим, що, як і чому повідомляється комунікатором. Тому на додаток до біхевіористської моделі Лассуела в середині 50-х років XX століття з'явилася інтеракціоністська модель комунікації, запропонована Т. Ньюкомбом.
39. Ж.Бодріяр про рекламу.
Реклама як специфічна комунікативна діяльність є невід'ємною складовою будь-якого засобу масової інформації. За допомогою реклами сьогодні суспільство дивиться на себе і засвоює свій власний образ, причому образ цей грунтується аж ніяк не на подобі, а виступає як симулякр. Сімулякр –це копія копії, що не має подоби. Сімулякр стає нерепрезентативною моделлю, що не має на увазі існування об’єктив референту. Виходячи з цього, в основу аналізу реклами буде покладена теорія симуляції Дельоза і Бодрійяра.
По-перше, реклама є симулякром з огляду на те, що в ній зливається річ та інформація. Її не слід розглядати як інформаційний придаток до світу товарів, скоріше це "функціональний вінець" системи речей, "світ непотрібного, несуттєвого". І цей світ, спочатку покликаний повідомляти про характеристики того чи іншого товару, перестає відповідати своєму завданню і "утворює ідеальний, особливо показовий предмет системи речей", знаходячи тим самим тілесність і досягаючи віртуального буття. Реклама, будучи знаковою системою, джерелом становлення якої є симуляція, проходить у своєму розвитку кілька етапів.
На першій, найбільш тривіальної стадії розвитку, реклама несе лише певну (достовірну або не зовсім достовірну) інформацію про речі з метою забезпечення її продажу. Тут між "посланням про предмет", укладеним в рекламі і самим рекламованим предметом можна встановити відношення відповідності: наскільки воно виконується, настільки і "правдива" реклама. Зрозуміло, що реклама на цьому етапі дистанційована від предмета, між ними завжди залишається зазор, як між знаком і референтом.
На наступній, більш високої стадії розвитку, реклама починає створювати образ речі, тобто наділяти її якостями, спочатку їй не властивими, або ж, шляхом використання певних прийомів конструювати особливе середовище, атмосферу, в яку занурена річ. Остання вже перестає бути просто предметом, пропонованим потенційному покупцеві; вона звертається в якийсь символ, імідж, з яким пов'язується те чи інше почуття, поведінку, бажання. так створюються торгові марки, що стали більш значущими, ніж самі речі (форма стає важливіше змісту, глибина поступається місцем поверхні). Ціна утворюється не у відповідності з реальними витратами, а виходячи з "віртуального образу вартості" - символічної складової, за формування якої відповідає реклама.
Але на цьому трансформація реклами не закінчується, - симулякри, випущені на свободу, рвуться далі - і реклама знаходить власний онтологічний статус, стає самоцінною, причому, на шкоду своїм споконвічним функцій - відображати і інформувати. Коли ми починаємо оцінювати рекламу не з точки зору того, як вона уявляє товар, а в якості самостійного художнього твору, коли ми дивимося рекламу, ніби це короткометражний фільм або живописне полотно, зовсім забувши про товари і покупках - тоді знак, яким вона коли то була , стає референтом, що вимагає оцінки і співвіднесення. Так цілком логічним стає проведення різних рекламних конкурсів і фестивалів, де рекламна продукція виступає на правах визнаного "жанру". Але, як би ми не абстрагувалися від репрезентативної компоненти реклами, цілком елімінувати її не вдасться навіть на цьому "просунутому" етапі знакового розвитку. тут повною мірою проявляється тавтологічність реклами як знакової системи, бо, як зазначав Бодрійяр, будь-який рекламний знак вказує не тільки на товар, але і сам на себе як на рекламу.