35. Типологія образів (п. Штомпка).

У повсякденному житті все більш значимою стає роль зображень, роль відчуттів, які не намагаються відображати дійсність, але створюють свої світи. Копія починає володіти референтом, оскільки будує себе за прикладом ідеї. Поступово копія заміщує референт та набуває самостійності. Сімулякр –це копія копії, що не має подоби. Сімулякр стає не репрезентативною моделлю, що не має на увазі існування об’єктив референту. У наслідок цього віртуалізація призводить до того, що симуляція стає спочатку паралельн реальністю, тобто реальність наповнюється віртуальністю. Т чином світ, з одного боку, стає все більш матеріальним, фізіологічним та бізнес орієнтованим, а з іншого – уходить імматеріальну сферу, уявного та паралельного. Суттєву роль у конструюванні таких множинних світів грає візуальність. Вона скорочує шлях до уявного, вона більш зрозуміла та захоплююча. Сфера візуального сприйняття стає основним каналом зв’язку з віртуальною реальністю. Тому книга та читання поступаються місцем споживанню візуальних іміджей.

Штомпка виходить з більш широкого розуміння візуальності, яка охоплює як візуальні подання, так і візуальні прояви. У візуальному універсумі сучасного світу містяться не тільки готові, спеціально створені образи (візуальні подання), але і все те, що може піддаватися зоровому сприйняттю, що тільки ще може бути сформованим, схопленим в миттєвому зоровому образі або перетвореним в образ стійкий, наприклад, з допомогою фотоапарата. Візуальну соціологію цікавлять всякі візуальні прояви суспільного життя, все те, що можна помітити візуально щодо суспільства → сфотографувати, використовуючи той продовження очі, яким є об'єктив. П П. Штомпка зазначає, що для пізнання сусп життя потік зорових образів може дати не менше, ніж потік слів та суджень. Т соціологія повинна не тільки слухати та занотовувати, але й бачити та відображати – і тільки в синтезі цього вона пізнає свій предмет (людина суспільна) у цілісності.

І візуальні подання та прояви можуть бути предметом фотографічної реєстрації. І одні, і інші набувають цінності візуальних даних, зафіксованих фотографом.

Віз. Уявлення - вже існуючі ілюстрації (реклама, плакати). Фотографуючи їх створюємо метаобрази (двозначність, можливість подвійний інтерпретації):

- Сфотографованого образу (що він собою являє)

- Власне фотографії (як обьект вписується в контекст і яку функцію виконує в процесі маніфестації).

Образи складають частину образу, яку вони опосередковують.

Відзначає зростаюче багатство віз. проявів у міру розвитку сучасного та постсучасного суспільства: «ми живемо в співтоваристві масованої образності». Фотографії віз. Проявів (натовпу на вулиці) мають однорівневий характер, стосуються безпосередньо спостережуваних явищ.

35. Типологія образів (П. Штомпка).

Образ є поняттям із галузі психології та філософії. Природу образу і загальні закони відтворення дійсності в образах вивчає філософія в межах теорії відображення, згідно з якою образ є відображенням реального об’єкту у формах психічної діяльності суб’єкта на ґрунті певних нейрофізіологічних процесів. Дослідженням образів у межах аналізу фотографії займалися С. Зонтаг, П. Штомпка. Класичним вже можна вважати підхід Волтера Ліпмана до аналізу образів та їх сприйняття у процесі формування громадської думки. Ж. Бодрійяр, розглядаючи сучасні тенденції у культурі, звертається до образів у формі «симулякрів». Але теоретичний аналіз образу доволі мало вивчений у соціології, як і в науковому дискурсі в цілому. Образ не може розглядатися окремо від суб’єкта дії, від контексту, тому варто звернутися до конкретних сфер, у межах яких він формується. Артур Бергер пропонує розглядати образ як комбінацію знаків та символів, котрі можна побачити на фотознімках, у кіно, рекламі і т.д. Він зазначає, що «образи переважно візуальні, найчастіше вони передаються за допомогою мас-медіа і пов’язані з інформацією, цінностями, вірою, установками і ідеалами людей… Образ – це набір символів, кожен з яких має особливе значення, у деяких образах існує багато рівній значень і взаємодій між ними». Таким чином, образ є вторинним, похідним від об’єкта, й ідеальним щодо нього. Субєктивний за формою, образ здатний нести у собі об’єктивний зміст(інформацію), тією чи іншою мірою відповідати оригіналу. Штомпка пропонує типологію образів: Першим вагомим критерієм може бути техніка створення образу: живопис чи графіка, різьба, кінообраз, фотографія класична чи цифрова, сценографія і спектакль. Досить істотний є той факт, що всі ці техніки, уможливлюють, хоча різною мірою, багаторазову репродукцію. Другий критерієм для типології може стати локалізація образу, місце його презентації. Найчастіше ним є найбільш доступний медіальний простір: телебачення, газета, Інтернет. Часто це може бути публічний простір: вулиці міста, сквери, автомагістралі. Третім вагомим критерієм можуть бути функції, які образ реалізує. Багато образів реалізують артистично-експресивну та естетичну функцію. Інші – інформаційну, чи документальну, ще інші – комерційну чи пропагандистську. Ці функції не є взаємовиключними й можуть утворювати різноманітні комбінації. Ця класифікація видається досить умовною, адже вона не розмежовує, а радше створює реальну модель, де той самий образ можна розглядати у трьох зазначених площинах. Проте образи у нашій свідомості не існують незалежно один від одного. Вони поєднуються у ланцюги, які можна назвати асоціальними: поява одного образу автоматично відтворює у нашій памяті образ, що перебуває у нерозривному зв’язку.