4.Колгоспна система
Робота в колгоспі
Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеохоплюючий контроль. Тепер колгоспні селяни повинні були обов’язково виходити на роботу. Вони не могли вільно розпоряджатися виробленою продукцією. Перша заповідь – поставки державі. За це їм держава платила, але ціну, що була значно менша ринкової. З 1933 року була введена оплата колгоспникам за «трудодні» (це декілька робочих днів у колгоспі). Платили не грошима, а продуктами. За один трудодень отримували близько 800 г хліба, або іншої продукції. Додатково заробляли селяни за допомогою присадибних ділянок, продукцію яких можна було продавати на ринку. Також селяни - колгоспники були вільні він оподаткування( на відміну від одноосібників).Вони працювали на землях кращої якості. З часом покращився реманент, з’явився транспорт, трактори. Спеціальні установи – Машинно-тракторні станції (МТС) обслуговували трактори. Перша МТС з’явилася на Україні у 1928 році в Радгоспі ім. Т.Шевченка Березівського району Одеської округи. Але тракторів було ще дуже мало, в основному усі роботи виконувалися вручну.
Паспортна система
У 1932 році уряд ввів в містах паспортну систему. Селянам паспортів не дали, прикріпивши їх, до земель, як кріпаків. Виїхати в місто на постійне проживання було дуже проблематично.
Плакат, що закликав до ударного збирання врожаю Праця на колгоспному полі
Лекція 16. Голодомор 1932-1933 років
1. Передумови і причини голодомору
Причини недосконалої роботи колгоспів
Новостворені колгоспи працювали погано. Це була нова, ще не знайома світу форма організації сільського господарства і тому:
не вистачало елементарного досвіду в цій роботі та в її організації,
не вистачало спеціалістів (агрономів, механізаторів, меліораторів, ветеринарів, тваринників тощо),
майже не було техніки, був застарілий реманент,
не було мінеральних добрив,
не було гарної організації та дисципліни; процвітали безгосподарність, розкрадання колгоспного майна та продукції, пияцтво, прогульництво, приписки.
Незацікавленість селян у роботі призводила до поганої обробки землі ( не було переконливої агітації, матеріальної зацікавленості). Інколи колгоспи скорочували посіви, влаштовували «хлібні страйки». Тим часом потреби країни зростали. З 1928 по 1931 рік чисельність міського населення виросла на 12, 4 млн. чоловік. І цих людей потрібно було забезпечити продуктами харчування. Потрібна була й валюта для закупки на Заході передових технологій, спорядження техніки. Але уряд не квапився створювати умови, які б забезпечили гарні врожаї.
Літня засуха і великі хлібозаготівлі держави
1932 рік був несприятливим на погодні умови. Літня засуха призвела до низької врожайності. Крім цього факту, дослідники (зокрема Р.Конквест і Б.Кравченко) вважають вирішальною причиною голодомору великі хлібозаготівлі з боку держави. Саме нереальні плани уряду призвели до примусового вилучення майже усього вирощеного зерна, в тому числі й посівного фонду.
Так, з листопада 1932 року по лютий 1933 року хлібозаготівельна комісія В.Молотова і Л.Кагановича вилучила загальну кількість хліба 260,7 млн. пудів(за постановою уряду і ЦК ВКП(б) першопочатковий план був 356млн. пудів, але з-за несприятливих умов цього літа він тричі скорочувався і нарешті склав 282 млн. пудів).Таким чином план не було виконано. Сталінський уряд вважав подібні результати - актами саботажу місцевих органів влади. Було дано розпорядження заносити на «чорну дошку» ті колгоспи, села, що не виконували плани хлібоздачі. Почалися «натуральні штрафи» - додаткова здача м’яса та яєць, припинено підвіз харчів і товарів у магазини тих районів, що не виконали план хлібозаготівель. На початку 1933 року у більшості районів України запасів не залишилося, а потрібно було дожити до нового врожаю. Додатковою причиною голодомору можна вважати погану, неякісну обробку землі (особливо просапних культур), що призвело до загибелі частини посівів. В результаті усіх цих факторів більшу частину України, а також райони Кубані, Дону, Поволжя, Казахстану, Північного Кавказу, Південного Уралу та деякі інші охопив страшний голод, що тривав з зими 1932 року по весну 1933 року. Україна найбільше постраждала від голодомору(особливо Полтавщина, Сумщина, Дніпропетровщина, Київщина, Черкащина, Житомирщина та деякі інші регіони). За підрахунками спеціалістів елементарне зменшення планів заготівель дозволило б хоч і сутужно, але пережити зиму, уникнувши трагедії. Але навіть в голодний 1932 рік 92 млн. пудів пішло на експорт.